Потрапити на територію зони, побувати в місті-привиді Прип’ять, в Чорнобилі та, власне, побачити четвертий енергоблок було моєю давньою мрією. Я точно знав, що рано чи пізно там побуваю. Однак, ця подія сталася раніше ніж я очікував. Окремим поштовхом відвідати Зону зараз, стало те, що відвідування можуть заборонити. І ось цей день настав – п’ятничного вечора я сідаю на поїзд до Києва, саме там розпочнеться подорож в Зону.

Зранку на Південному вокзалі Києва нас зустрів представник туристичної фірми. В групі було 24 чоловіка. Вирішивши всі організаційні питання, ми сіли в автобус. Наступна зупинка – КПП Дитятки, один із в’їздів в Чорнобильську зону. Тут нас зустрів наш гід – супроводжуюча особа, працівник Зони відчуження Євген і його колега Вікторія. А ось із проходом в Зону довелося трішки зачекати, адже бажаючих в цей день було багато, і на КПП вишикувалась доволі велика черга. Однак вона рухалась швидко. При проході в Зону перевіряють паспорт і звіряють його дані із списком допущених осіб (цей список оформляє туристична фірма). Варто зазначити, що згідно з законом потрапити в Чорнобильську зону має право особа, що досягла 18 років. Далі посадка в автобус і наступна зупинка на в’їзді в м. Чорнобиль. Пересуваючись по Зоні зразу видно, що тут пустинно, а розуміння небезпеки радіації створює свою атмосферу. Поки їхали в Чорнобиль екскурсовод ознайомив нас із правилами перебування в ЧЗВ (Чорнобильська Зона відчуження). Одним із цікавих пунктів є заборона пити воду із річок. Цікаво, чи комусь дійсно спадало на думку випити радіоактивної водички.

А ось і в’їзна стела м. Чорнобиль. Тут зупинка, поки Євген розповідає про місто та Зону всі швиденько фотографуються. Місто не виглядає закинутим, адже тут проживають робітники Зони. Багато з будинків перетворено на гуртожитки і підтримуються в належному стані. Однак, більшість не заселені. Тут є магазин, декілька кафе. Далі ми поїхали до експозиції роботизованої техніки, що ліквідовувала наслідки аварії на 4 блоці. Техніка хоч і дезактивована, але все рівно продовжує «фонити», тому підходити до неї не рекомендується. Знову фотографії і інтересні історії про події тих днів, також заміряли радіаційний фон на майданчику перед технікою 0,21 мкЗв/год. І знову короткий переїзд, тепер уже виїжджаємо з Чорнобиля і прямуємо в 10-ти кілометрову зону. Тут же, ще одне КПП Лелів. На цьому КПП паспортний контроль не проходили. Їдемо до дитячого садочку в селі Копачі. Біля нього зробили декілька замірів радіаційного фону. Тут він складав 2,08 мкЗв/год. (дозиметр на відстані 1 м від землі) і 15,3 мкЗв/год. якщо опустити дозиметр до самої землі. Також заміряли радіаційний фон в місці стоку води з даху будівлі, тут він склав 24,7 мкЗв/год. А в середині садочку гнітюча обстановка закинутості. В деяких кімнатах прогнивша стеля і підлога, подекуди розкидані іграшки, десь лежать дитячі книжки, а ось стоїть маленький дитячий велосипед без коліс. На словах важко передати атмосферу кімнати з дитячими ліжками, де-не-де розкидана постіль і одинока лялька лежить на другому ярусі одного з ліжок… Ну що ж, потрібно рухатись далі, про що говорить знову заведений двигун автобуса і учасники групи поспішають повернутися – перспектива бути тут залишеним не радісна.

У вітровому склі автобуса з’явились обриси Чорнобильської АЕС і Арки – нового накриття для 4-го енергоблоку. Ось воно те саме місце, що змінило ці землі на завжди, та змінило ставлення світу до енергії атома. Під’їхавши ближче, знову зупинилися, тут відкривається огляд на всі енергоблоки станції включаючи недобудовані п’ятий і шостий, а також Арку. Доповнює це все канал охолоджувач станції. Радіаційний фон тут дещо вищий, але не критичний. Роблю декілька світлин і знову в автобус – їдемо годувати знаменитих Чорнобильських сомів. Під’їхали під саму станцію, але з боку протилежного четвертому блоку. Найближча будівля – адміністрація Чорнобильської АЕС, а там за нею вже перший енергоблок. Фотографувати в напрямі станції з цього ракурсу не можна, тому вся увага на сомів. А їх у каналі охолоджувачі є багато, що правда маленькі, та серед них один справді величезний. Сомів погодували і вирушаємо на оглядовий майданчик перед четвертим енергоблоком.

Стою я приблизно за 300 метрів від стін четвертого блоку, а в голові майорять кадри катастрофи і змодельований вибух, що стався тут 27 років тому. Поруч багато людей, декілька екскурсійних груп, всі фотографуються, щось обговорюють, та, мабуть, у кожного промайнули ці кадри перед очима. Вигляд блоку дещо змінився, за два тижні до моєї поїздки почали демонтаж старої вентиляційної труби. А поруч ведеться будівництво Арки. Після завершення її спорудження, цю здоровецьку махіну просто насунуть на вже існуючий саркофаг – об’єкт «Укриття». За планом це має статися ніби в 2016 році. Вигляд станції заворожує. Тут повинно було кипіти життя, великі перспективи цього проекту, поряд ціле місто – Прип’ять, на той час дуже сучасне, збудоване з нуля. І все це занепало при виконанні невдалого експерименту, що призвів до появи сприятливих для аварії умов в далекому 1986 році. А чи дійсно він такий далекий, якщо враховувати скільки потрібно років для очистки цих земель?

До речі, про Прип’ять, це наступний пункт у нашому маршруті, і автобус під’їжджає до всім відомої по фотографіям стели з назвою і роком заснування міста – 1970. Дорогою сюди, на узбіччі, ми спостерігали за невеликим табуном коней Пржевальського. Цікаво, що коней завезли сюди спеціально в 1998 році. За словами нашого екскурсовода з метою подивитися як тварини тут приживуться. Якщо вірити Вікіпедії, то коням тут не погано, і на даний момент в Чорнобильській зоні перебуває понад 100 голів. Окрім того коні Пржевальського виконують і пожежоохоронну функцію – табун витоптує суху траву. Повернемося до міста енергетиків, декілька кадрів із стелою і вирушаємо до КПП Прип’ять. Шлагбаум перед автобусом відкривають, і ми в’їжджаємо на територію міста-привида. Вулиці заросли кущами і деревами, однак, ми можемо спостерігати закинуті будинки з автобуса поки їдемо в центр. А ось літом це було би неможливо – листя дерев закрило би все. В центрі міста зразу ж вікривається панорама на ДК Енергетик та готель Полісся. По Прип’яті ми гуляли близько години відвідали універмаг, парк атракціонів музичну школу та школу №1. На жаль, не у всі будівлі можна заходити – деякі у дійсно аварійному стані і можуть обвалитися будь-якої миті. Ми побували в житловому п’ятиповерховому будинку. У квартирах занепад, де-не-де є меблі, старе кухонне обладнання. В одній із квартир залишився корпус старого телевізора і стілець. Я не знаю як описати закинуте місто, тому просто залишу тут декілька фото.

[nggallery id=3]

Після Прип’яті по плану було повернення в Чорнобиль і обід. Дорога частково пролягала окраїною Рижого лісу. Ми проїхали цей відрізок менше ніж за дві хвилини, але встигли зафіксувати дозиметром значне зростання радіаційного фону. Ліс знаходиться безпосередньо біля ЧАЕС і на момент аварії прийняв на себе найбільшу долю викинутого радіоактивного пилу. Висока радіація привела до загибелі дерев і наданні їм бурого, рижого кольору. Звідси і була отримана назва Рижий ліс. Ночами після аварії спростерігалось світіння опромінених дерев, котре було викликане реакцією ферментів дерева з радіоактивними часточками. Ліс був знесений бульдозерами і захоронений. На даний момент на цій території росте новий ліс, що з’явився тут природнім шляхом.

Дорогою до Чорнобиля зупинка на КПП Лелів. Тут перший пункт радіаційного контролю. Справа в тім, що кожен, хто покидає 10-ти і 30-ти кілометрову зону повинні пройти дозиметричний контроль аби виявити забруднення на одязі і взутті, автобус чи машину також заміряють дозиметром. За словами гіда, трапляються випадки, коли одяг «фонить», найчастіше це взуття. Вихід із ситуації є – просто помити забруднену область. Коли приїхали в Чорнобиль, уже темніло. Тут нас чекав обід, чи уже не обід, а вечеря… Ну загалом було смачно і вдосталь. До Києва поверталися уже затемна.

Поїздка до Чонобильської зони це хороша можливість побачити до чого може призводити діяльність людини. Коли потрапляєш на територію ЧЗВ, з’являється відчуття присутності чогось іншого, мабуть, це всього-на-всього розуміння того, що тут є радіація, небезпека. З Чорнобилем, Прип’яттю і станцією пов’язано багато легенд, міфів і вигадок. Поки перебував у Зоні нічого аномального я не помітив, тому вважаю, що вигадки ці не правдиві. Чорнобильська зона відчуження це те історичне місце, де мав би побувати кожен, не для розваги, а для розуміння того, яку відповідальність ми несемо перед природою і майбутніми поколіннями.