Вдруге я мандрував берегами ріки Дністер. Цього разу мандрівка була від Коропця до Заліщиків. Я ходив із туристичною групою 16 школи м. Тернополя. Мандрували шість днів, 25-30 червня 2012.

Оскільки не знайшли приватного автобуса, то прийшлось виїхати на день раніше рейсовим – зранку треба починати маршрут, а рейсові ідуть лише після обіду.

Отож, 24 червня ми, 12 туристів, вирушили на зустріч новим пригодам. Вже ввечері ми розкладали намети за с. Коропець, на березі Дністра. Це можна сказати був нульовий день, а вже наступного дня (25 червня) розпочнеться наша мандрівка.

Трішки про Дністовський каньйон:

Загальна довжина його становить близько 250 км, що забезпечує Дністровському каньйону місце серед найбільших каньйонів не лише України, а й Європи. Дністровський каньйон, згідно з рішенням всеукраїнського Інтернет-опитування, оголошеним 26 серпня 2008 року, визнаний одним із 7 природних чудес України. Утворився внаслідок специфічної геологічної будови місцевості, а також тектонічних рухів та процесів водної і вітрової ерозії.

Так, це дійсно неймовірне місце – мальовничі місцини каньйону змушують зупинитись і милуватись.

Першого дня ми відвідали палац графа Бадені, що у с. Коропець (Монастириський р-н).

Палац колишнього власника цих земель, польського графа Станіслава Бадені (брата Казиміра Бадені) розташований серед будівель дитячого інтернату. У палацовому парку збереглися величезні старі дерева, зокрема, екзотичні (наприклад, платани). Палац в Коропці збудований у класично-синкретичному стилі з розкішними бароковими ліпними геральдичними атрибутами, серед яких між рушниць і мисливських ріжків почесне місце займає барельєф з зображенням перехрещених коси і ціпа. Особливо в палаці вражає мистецьке використання кольорової деревини для паркету та панелей на стінах.

На жаль, зараз стан палацу залишає бажати кращого, зовні обшарпаний і потребує реставрації, а в середині його постійно затоплює дощами. Зробивши декілька світлин, ми попрямували далі на с. Стігла. Тут через кожних декілька десятків метрів є криниця чи водопровід, тому проблем з водою не було. За Стіглою на нас чекав перехід через ліс та підйом по схилу Дністровського каньйону. Піднімалися по мотузці за допомогою схоплюючого вузла Прусика. Після підйому зробили невеликий перекус шоколадками, і попрямували до с. Стінка. Це село, одне з тих, в якому проживають так звані “кашкетники” – сім’ї з нетрадиційною релігією. Вони повністю відмовились від благ цивілізації, живуть без електроенергії і газу. Більше про них можна прочитати тут і тут. “Кашкетники” живуть ще у с. Космирин і с. Сновидів, а також в с. Мостище (Івано-Франківська обл.).

Піший перехід першого дня не був надто довгим, тому ми доволі швидко дісталися місця ночівлі неподалік с. Сновидів. Як тільки розклали намети, почався дощ і йшов приблизно годину, та він був невеликий. У цей самий дощ, мені прийшлось іти по воду, виявилось, щоб добратись до найближчої хати потрібно перейти річку Бариш. Переходив в брід, за словами місцевих жителів, ще два тижні назад тут була кладка. Смачно повечерявши гречкою із сардинами, ми полягали спати, адже завтра день буде складнішим.

Зранку ми повставали в 7 годині, на виході з наметів нас зустрічало сонце і мальовничий краєвид Дністра. На сніданок була вівсянка із згущиком. Снідали і збиралися швидко – потрібно біло робити навісну переправу через р. Бариш. Із переправою впорались за 30 хв, а далі берегом Дністра до с. Возилів. Там зробили привал, докупили необхідні продукти та поповнили запаси води, а також у сільській раді поставили відмітку на маршруті. За Возиловом Дністер має великий меандр і по маршрути ми маємо його скоротити, тому потрохи відходимо від Дністра і за селом ідемо пшеничним полем.

Це щось неймовірне – іти безкрайнім полем пшениці. Звичайно, ми ішли стежкою, щоб не псувати такої краси.

За полем ми зайшли в ліс і почали спускатися в долину річки Дністер. Там нам прийшлось перейти декілька потічків, це було не складно, а прохолодна вода навпаки додала сил вже стомленим ногам. І ось ми знову вийшли до могутнього Дністра і далі його берегами дійшли до с. Губин, де зробили перекус канапками, а далі до р. Стрипа. Її нам потрібно перейти в брід із страховкою, адже, течія там швидка. Цього разу вода була низькою – по коліна. Пам’ятаю, коли два роки назад переходив її, то води мені було по пояс. Після переправи ще невеликий ривок і ми на місці ночівлі. Потрібно сказати, що від нього до найближчого села Берем’яни 30 хв. ходу, а води навколо нема, тому краще запастися нею ще до переправи через Стрипу на старому млині. Проблема води була не останньою, також тут дуже мало дров, але все ж ми знайшли їх на березі Дністра – понамивало, мабуть. На вечерю була варена картопля і печені сардельки. Сьогодні сиділи біля багаття довше, бо вже адаптувалися до навантажень і були не такими потомленими. Та все ж наступного дня треба пройти 18 км і організму потрібен відпочинок. Ще трохи поділившись враженнями від переправи через Стрипу, ми полягали спати.

Третій день мандрівки, як і попередній, розпочався хорошою погодою. Снідали рисом. А поснідавши, поспішили рухатись далі – цього дня також був немаленький перехід, потрібно було дістатися Ниркова. Вже добре змучені попередніми днями, ми живилися тим, що біля Джуринського водоспаду у нас буде днівка(день осілості – відпочинок на одному місці). Та все ж туди ще потрібно було дістатися. А шлях наш лежав через с. Литячі, що розкинулось на мальовничій вершині Дністровського каньйону.

До Литячого ми без особливих проблем дісталися стежиною вздовж Дністра, а потім мали підйом лісовою дорогою до самого села. В селі зробили перекус і поповнили запаси провіанту. За селом є місцина звідки відкривається неповторний краєвид на Дністер і на каньйон, також звідси видно острів. Схил де ми зробили привал, обривистий, в нього є печера монаха-відлюдника, що жив там в 1930 роках.

Від виду тих краєвидів хотілось залишитись там назавжди, але час рухатись далі – попереду ще добрий відрізок маршруту. Ввечері ми прийшли до Джуринського водоспаду і стали табором на березі р. Джурин. Вечеряли в цей день ми макаронами. А потім ще довго сиділи і пили чай. Наступного дня днівка і можна добре виспатись.

Саме “висипанням” ми і зайнялися, до 10 години ранку ніхто нічого не робив, хоча дівчата вже прокинулись до того часу і почали створювати шум в нашому таборі. Під час днівки ми провели ревізію харчових продуктів, підзарядили мобільні телефони та відеокамеру.

Також були організовані міні змагання з техніки пішохідного туризму (підйом, траверс, спуск дюльфером через УІАА та навісна переправа через річку Джурин). Серед всіх хто змагався (9 чоловік) перемогу здобув Віктор Потіха (23 школа м. Тернопіль). А потім всі бажаючі могли переправитись через р. Джурин безпосередньо на водоспаді. Це було щось – стільки екстріму, стільки нових відчуттів.

Поки переправлялись, дівчата в таборі вже доварили картоплю і ми поспішили їсти. До ночі сиділи і ділились враженнями від попередніх днів, і від днівки, тай потроху почали розходитись спати.

П’ятий день передбачав нелегкий підйом схилом каньйону і ще до того ми вирішили перенести заплановане місце ночівлі ближче до м. Заліщики, щоб встигнути на денний дизель в шостий день. Отож, даремно часу не гаяли. Попоївши макарон вирушили до водоспаду Дівочі сльози, що неподалік р. Джурин.

Дійсно красиве місце. Звідси також відкривається чудовий краєвид на Дністровський каньйон і долину річки Джурин. Та часу насолодитись ними вдосталь не було. Потрібно буде повернутись сюди ще раз. Далі наш шлях лежав на с. Устечко, а потім на с. Іване-Золоте. Саме за с. Іване-Золоте починався, мабуть, найважчий відрізок нашого маршруту – підйом схилом. Сталося так, що ми почали підніматись трохи не в тому місці і “провтикали” стежку, таким чином прийшлось підніматися “на пролом” і використовувати мотузки. Навіть з йх використанням підйом був небезпечним і важким, бо ми були не готові до такого повороту подій і завчасно не одігнули системи – приходилось покладатись тільки на свої руки.

Окрім цього дуже пекло сонце і стояти на кам’янистих схилах було дуже важко. Як би там не було, але ми це зробили, і відпочивши після підйому пішли до с. Зелений Гай поповнювати запаси води і докупляти харчі. Місце ночівлі було трохи далі за селом. Уже починало вечоріти і ми поспішили розставляти намети та шукати дрова. Вечеряли уже за темна. День видався важким всі були втомлені і хотілося спати, тому довго не засиджувались.

Ось так швиденько промайнула майже вся мандрівка і настав шостий останній день. Навіть сьогодні, коли денний перехід складав всього 4 км, зволікати було ніколи, дизель чекати не буде. Тож швиденько попоївши вівсяної каші, ми вирушили до Заліщиків берегом Дністра. На місці були в 11:40, до поїзда ще година. За цей час ми відправили телеграму про закінчення маршруту і поставили відмітку.

Після чого швиденько пішли на вокзал за квитками і ще встигнути в магазин купити щось поїсти на дорогу. Ось тільки про воду ми забули. І вже в Чорткові Сергію Володимировичу, нашому тренеру, прийшлось бігти до магазину. Дорога була не надто веселою, у вагоні було людно і дуже жарко. До Тернополя ми приїхали в 17:15. Всі втомлені, але радісні і щасливі почали розходитись додому. Ця мандрівка назавжди залишить в пам’яті неймовірні краєвиди, екстремальні підйоми і просто хороші спогади. Ось так і закінчився наш похід Дністровським каньйоном.

Моя друга мандрівка за цим маршрутом особисто для мене була легшою, найбільше запам’ятались краєвиди від водоспаду Дівочі сльози і навісна переправа над Джуринським водоспадом. А найскладнішою ділянкою видався підйом по схилу каньйону п’ятого дня.

Похід за даним маршрутом має ІІІ ступінь складності. Ця ступінь вимагає від всіх учасників належної як фізичної, так і моральної підготовки. Власне підготовка і організація самої мандрівки також має бути на належному рівні. На всьому відрізку маршруту є мобільний зв’язок. Найкращий сигнал у оператора Kyivstar, присутній також і МТС, але сигнал слабкий, а деколи взагалі відсутній. Маршрут пролягає через села або недалеко від них, тому весь час можна поповнити запаси води і харчів, а в випадку форс-мажорних ситуацій зійти з маршруту.

Якщо ти хочеш піти в похід за цим маршрутом, звертайся, я можу надати тобі рекомендації щодо місць ночівель, доїздів/від’їздів та проходженню деяких складних ділянок.

Переглянути фотографії з походу ти можеш тут.

Уже завтра я піду в новий похід Карпатами, а саме Чорногірським хребтом, та про це буде інша розповідь.