Вночі було холодно, тому я просинався декілька разів. Втім, це не завадило мені виспатися. Після смачного сніданку почався наш ходовий день. Погода пречудова, хоча дещо прохолодна. Виходимо із соснового лісу, де ночували, у поле. Навколо якийсь дуже об’ємний простір, словами важко передати. Мене переповнює

відчуття свободи, і, я думаю, інші учасники відчувають теж саме. Це так класно! Я рекомендую усім хоча би на один-два дні виїхати на природу, в сільську місцевість. Не на шашлик, а просто погуляти, і ви зрозумієте про що я говорю!

Невдовзі заходимо в село Руські Тишки (Харківська область). Будинки дуже різні, видно, що тут живуть як заможні люди, так і бідні. Ми спілкувалися і з тими, і з іншими та можемо впевнено говорити, що їх об’єднує бажання жити в мирній Україні!

У проекті, зазвичай, розмову із людьми починає Настя, вона ж знімає на камеру. У цей час Оля і Яша роблять фото. Я ж знімаю більш технічні кадри і веду групу по запланованому маршруту.

Постійно тримати камеру увімкненою неможливо, і буває, що цікаві ситуації трапляються саме в ті моменти, коли Соня (це наша камера) знаходиться далеко в наплічнику. Ось наприклад, їде дорогою назустріч нам Ланос. За кермом жінка, на вигляд вона як добротна сільська ґаздиня. Біля нас пригальмовує, опускає вікно і звучить питання: “Де самогон наливають знаєш?”. Настя в шоці від несподіванки відповідає коротке “Ні”, а ґаздиня вікно закрила і далі поїхала. Ми ж стоїмо і декілька секунд думаємо що ж це було…

А інша бабця пригостила нас пасочкою і котлетками, за ща ми їй дуже вдячні. Спілкування з людьми надихає нас йти далі, їх слова і думки дають зрозуміти, що ми робимо всеправильно!

Потім ми зайшли в ліс і пів дня бродили по ньому. Там було повно кліщів і Яша весь час їх вишукував. З лісу вийшли чітко біля еко-парку Фельдмана, як і було заплановано. Подивились на тваринок: білих тигрів, грайливих вовків різних мастей, мавп і єнотів. Які ж вони класнючі ті єноти!

Йдемо далі. Дружнє селфі біля стели Харків, що символізує межу міста. І ми входимо до першого великого міста на маршруті. Йти стає все важче – втома за перший і другий дні дається взнаки. Та разом з тим, ми повільно і впевнено дійшли до початку Білгородського шосе, де і закінчили наш денний перехід.

Загалом день дуже емоційний, ми поговорили з багатьма людьми. У селі Руські Тишки після знайомства із місцевою жителькою, вона попосила нас надіслати їй фото та залишила адресу. Люди цікавляться проектом і вірять в його успішність. На прощання нам бажають успіху в дорозі, хорошої погоди, здоров’я і витримки.

За власним досвідом можу сказати, що другий день будь-якої мандрівки найважчий. В основному через раптовість навантаження на організм. Наш похід не виключення, тим паче дистанція в 25 км/день достатньо серйозна.

Всі ми намагаємося докласти максимум зусиль, щоб пройти заплановане і здійснити задумане. Із усієї групи, на даний час, найменш підготовленою є Настя. Таким чином група місцями затримується. Доводиться йти повільніше і відпочивати довше. Але це скоріше зв’язано з адаптацією, і з часом ми усі будемо крокувати в одному темпі. А поки підтримуємо один одного і допомагаємо – Яша взяв собі намет і штатив, розвантаживши дівчат.

Оці перші два дні своєю важкістю дали зрозуміти, які речі важливі, а які ні. У Харкові частина вмісту рюкзаків поїде по домівках, а у нас залишиться найнеобхідніше. Про те, хто що виклав, я напишу у наступній статті.

Технічна інформація

Перехід: с. Жовтнева – м. Харків.

Дистанція: 25,5 км.

Чистий ходовой час: 6 год 5 хв.

Середня швидкість: 4,2 км/год.