Як же добре я виспався, хоч і намет стояв у лісополосі прямо під кущами та деревами. Дуже класне було місце ночівлі. Зраночку знову швиденько розпалюємо багаття та розігріваємо вчорашній суп. Попередній день був досить важким. І цього дня перехід повинен бути також довгим. Тому часу не гаємо та виходимо на маршрут.

Недалеко від місця нашого таборування величезне поле рапсу. Це виглядає дуже красиво. Жовті квіточки рослини та чисте голубе небо. Фотографуємо та знімаємо. Наш шлях знову пролягає вздовж тої старої залізниці, про котру довідались від Івана та Віталія. Практично увесь цей шлях ми йдемо повз велитенські поля рапсу. Це красиво.

Так підходимо практичкно до села Деньги. Пам’ятаю, дорогою до нього, коли йшли серед полів, на зустріч нам їхав комбайн, розправивши свої крила наче літак. Звісно, то були не крила, а пристосування для зрошування полів.

Понад Деньгами досить цікаве місце, чимось нагадує кар’єр. Тут колись прорубували дорогу в товщі піскової та глиняної породи і тепер це все виступає над поверхнею землі красивими невисокими урвищами. А в схилах оселилися ластівки. На цьому місці познайомилися з єгерем Антоном. Він під’їхав до нас та сам почав розмову поки ми фотографували красу навколо.

Саме село виглядає досить багато, можливо, ми не заглиблювалися далеко, але по головній дорозі я не помітив жодної занедбаної хатини. Все дуже акуратно та охайно. Йдемо в центр до магазину, де і робимо привал. Заряджаємо себе та техніку. Там знайомимось ще з декількома місцевими та дізнаємось більше про село. Цікава історія з церквою. Коли тут була ще стара будівля, то її хотіли використовувати не за призначенням. От хтось із місцевих тоді її і зруйнував. Але було то давно. А зараз церкву відбудовують на тому ж місці.

Підзарядившись та отримавши трохи нової інформації, вирушаємо до наступного села – Хвильово-Сорочинці. Околицею практично одразу проходимо його. І от, вперше за декілька останніх днів, перед нами ліс. Вже тривалий час нам доводилося йти полями, тому ліс був досить бажаним. Разом із тим, комарів там у цю пору року повно. Через це ми проходили лісовий масив досить швидко. Та все ж, я насолоджувався пахощами соснового лісу та шурхотом листя в кронах дерев.

За лісом село Снігурівка, тут ми вирішили набрати водички, адже це останнє селище перед ночівлею. Яким же воно виявилося маленьким. Тільки декілька обжитих і доглянутих хат, решта закинуті чи зруйновані. Підходимо до однієї з них та гукаємо господарів. Вийшла жіночка, познайомились, попросили водмчки. Ірина Василівна не відмовила. Говорили з нею про різне: про життя в місті та в селі, про відношення міських до сільських і таке інше. Дуже добра жінка. Також пані Ірина запропонувала нам картоплі та дала меду до чаю. Ми дуже вдячні за таке вгощення. Меду я давненько не їв, а це домашній смачний продукт. =)

До місця ночівлі залишилося зовсім трохи. Поки йшли, почало моросити, а потім і взагалі дощ пішов. Зупинилися біля облаштованого місця відпочинку на узбіччі дороги. Дощ продовжував іти. Поки ставили намети, приїхали лісники. Поспілкувалися, вони, звісно ж, не проти щоб ми тут залишилися, але про правила поводження з вогнем нагадали. І це правильно, адже, хоч і лісів в Україні багато, то частину з них вирубують і дуже не хочеться втратити іншу частину через пожежу. Я закликаю усіх туристів та відпочиваючих гасити за собою багаття, або закопувати.

Однак, вогонь ми не розводили – просто не було можливості та і бажання мокнути під дощем. Тому готували на пальнику. Варена картопелька вийшла дуже смачною.

От так, з кожним днем подорожі ми знайомимося з прекрасними і хорошими людьми. Дуже приємно, коли незнайомі люди піклуються про тебе і хочуть допомогти. Дуже дякую вам за те що ви є! =)

Технічна інформація

Перехід: с. Жовтневий промінь – с. Коробівка.

Дистанція: 26,6 км.

Середня швидкість руху: 5,1 км/год.

Чистий ходовий час: 5 год 15 хв.