Ще місяць тому відбулася ця поїздка. Вона була для мене довгоочікуваною. В Клевані я хотів побувати ще два роки тому. Чисто випадково натрапив в інтернеті на фото так званого Тунелю кохання і зразу ж захотів побувати в цьому унікальному місці. Однак просто їхати туди не було сенсу, тим паче прямого сполучення Тернопіль-Клевань нема. Тому було вирішено розширити екскурсію на Рівне і Луцьк. Таким чином я побував у двох обласних центрах.

А проходила поїздка наступним чином. В обід – виїзд з Тернополя в Рівне на автобусі, по приїзду в Рівне виїзд міської маршруткою за місто для ночівлі. Ми ж все таки туристи і ночуємо виключно в наметах 🙂 . А зранку в йти оглядати місто. Рівне, місто досить цікаве і красиве, зустріло нас похмурою погодою. В ночі і зранку йшов дощ, але поки ми дісталися міста від місця ночівлі, він закінчився. В Рівному гуляли центром. Побували на Майдані Незалежності, де на фоні кінотеатру «Україна» стоїть пам’ятник Т. Шевченку. Біля Драматичного театру знаходиться пам’ятник Уласу Самчуку, українському письменнику, журналісту і публіцисту, котрий народився на Рівненщині. Неподалік, у парку ім. Т. Шевченка, є неймовірно красиве озерце з лебедями. Та і сам парк тихий і красивий, тут приємно гуляти. Далі по головній вулиці міста знаходиться пам’ятник Марії Рівненській, княгині Несвицькій. Саме вона домоглася Магдебурзького права і Рівне стало містом, пізніше княгиня здобула для міста право на ярмарок. Тут нашу з Юрою прогулянку перервав дощ і ми попрямували на автостанцію, що біля залізничного вокзалу. Там сіли на маршрутку до Клеваня.

Поки їхали йшов дощ, але потім негода відступила. Ми саме вийшли з маршрутки і почали розпитувати місцевих як же добратися до тунелю. Дорога туди пролягає вздовж колій а потім досить помітне відгалуження приводить прямо до початку природного дива. Так це дійсно неймовірне видовище. Тунель проглядається досить далеко, має протяжність 4 кілометри. Існує він завдяки одному вантажному потягу, котрий все ще ходить по цій колії, без нього природа продовжить робити своє і тунель заросте повністю. Як же він взагалі з’явився? Колися ця вітка вела до воєнної бази розташованої неподалік Клеваня, ну і аби засекретити перевезення та і взагалі це сполучення, воєнні обсадили колію кущами ось так і з’явився тунель. Єдиний його мінус – тут просто неймовірно багато комарів і тому просто так довго перебувати в тунелі не вийде. Потрібно брати із собою фумігатори. Ось так, пару кадрів і ми попрямували до Клеванського замку, хоча по плану мали ночувати в лісі біля тунелю.

Клеванський замок знаходиться в так званому Старому Клевані, а тунель біля «Нового». Тому до замку потрібно було пройти зо шість кілометрів. Дорогою зустріли місцеву жіночку, котра розповіла трохи про історію селища, а також згадала про легенду, котра стосується замку. Кажуть колись давно князь Чарторийський замурував в підземеллях двох закоханих, бо дівчина не захотіла вийти за нього. Мабуть, цю історію краще передасть балада «Замуроване кохання», написана Володимиром Марценковським, котрий жив і працював в Клевані.

Коли проходиш вдень чи спозарання
У Клевані під замковим мостом,
Перехрестись! Тут замуроване кохання,
Якого погасить не зміг ніхто.

…Стогнав над Клеванем туманний ранок,
Молились смерди: „Лихо не мине!”
Вже відчинив свої ворота замок,
Погнались вершники в Дерев’яне.

Було відчуто у краю поліськім:
Болюче горе незворотно йде, –
У ліс на полювання Чарторийський
Свавільну п’яну челядь вже веде.

Ревуть гайдуки: „В Голиш, княже, в шинок,
Там, в Лайдуха, міцнющий бродить мед.
В Дерев’яне на паляниці поспіши-но”.
Гайдуки стрімко рушили вперед.

Багнюку місить звішена ватага
І наближається, бундючна, до села.
Вже в кубках піниться медова брага,
Бунтує кров приливами тепла.

Тримайсь, шинкарю, – хижі княжі злидні,
Вже й Лайдух втратив випитому лік.
Аж раптом хтось із ближніх княжих гриднів
За руку дівчину до шинку приволік.

Вона ж, мов горлиця, в тенетах вмить забилась,
Ступивши від нападника на крок.
Вельможі князю в ноги поклонилась,
І зал в німому захваті замовк.

Вчарований дівочою красою.
Замовк і князь, все випите пройшло.
„Вона моя! Везіть в мої покої!
А звати як?”, – „Оксана,” – з уст зійшло.

І ось вона уже у пишній залі,
Де розкіш сяє з кожного кутка.
Князь дорогі дарунки шле Оксані,
Яких і не торкне її рука.

Відмовилась від їжі і напоїв,
Ночами й днями погляд на вікно,
Думками й серцем рветься із покоїв
До матері, що білить полотно.

Там бути мало восени весілля,
Вона там покохала Василя,
Вже відбулося сватання-засилля,
Близька і рідна їй своя земля.

Розбилися всі княжі зазіхання,
Купується на світі не усе.
За Стублою живе її кохання.
Хай вітер звістку милому несе.

У серці князя нароста свавілля.
Він знає: в неї є Василь.
Вельможа мовив: „Буде вам весілля
Найвеселіше від усіх весіль!

Я швидко поєднаю ваші руки,
Даю вам слово! Буду я – не я! –
Сідлайте коней! Гей, мої гайдуки!
Ведіть у замок того Василя!”

І гаркнув князь: „Хай з’являться музики!
Сюди напої і наїдки – теж!
Ведіть попа без метушні і крику…
Гей, джуро! За усім простеж!”

Блідих закоханих нашвидкуруч вінчали,
І кожний з молодих Хреста поцілував,
А потім відвели їх до підвалу…
Там власноручно князь замурував.

Гуло весілля не одну неділю,
Дзвеніла келихами княжа рвань,
Навік стоптавши молодих надію,
Сумний молився в горі Коливань.

Хрестились люди: „Боже наш єдиний!
Невинні душі в небо вознеси!
Прости гріхи їм, бо вони не винні!
Нещасні душі, Господи, спаси!”

У чорнім замку нелюди гуляли,
Батьків закоханих прибувши до стовпа.
І на кінець над проклятим підвалом
Невинного повісили попа.

Коли проходиш вдень чи спозарання
Під замковим у Клевані мостом,
Перехрестись! І спом’яни кохання
Якого погасить не зміг ніхто.

Ось така трагічна історія. Сам замок зараз стоїть в розрусі, і ніхто не береться відновити його.

Вечоріло, а потрібно було ще шукати місце ночівлі. Знайшлося воно неподалік селища – досить непогане, однак дрова відсутні.

Наступного ранку чайок і на маршрутку в Луцьк. Там побували в Луцькому замку, побачили Катедру Петра і Павла, а також Лютеранську кірху. Остання дуже красива. Такі храми мені подобаються своєю простотою і одночасно строгістю. Замок це окрема історія. Масивний і величний, тут є на що подивитися. Музей книги, дзвонів, галереї на мурах. Шкода, що В’їзну вежу можна відвідати лише з екскурсією. Крім усього, мені дуже сподобався Луцький залізничний вокзал – неймовірно красива будівля.

Отож, підсумовуючи подорож, можу сказати, що в Україні є ще дуже багато цікавих і красивих куточків, а знаходитись вони можуть поряд, варто тільки захотіти їх побачити!

Залишайте коментарі та розповідайте друзям за допомогою форми нижче.