Я продовжую свою розповідь про травневі мандри Карпатськими горами. У попередній частині розповідалося про наше перебування у Львові, дорогу до Верховини та перший день походу. Наша перша ночівля була під г. Розтоцька.

Отож, новий день – другий. Встали рано, а от на маршрут вийшли пізно об 11 годині. Дисциплінувати і координувати таку велику групу досить важко, та зараз це вже не так важливо. Поснідали, поділилися враженнями від першої ночівлі, а вона була не такою вже і теплою – вночі температура повітря дуже близька до нуля (на Чорногірському хребті точно).

Час вирушати в дорогу. Поповнили запаси води і почали спускатися із масиву Гринявські гори в селище Зелене. Зауважу, що йшли коротшою дорогою. По плану мали спускатися від г. Скупова, однак для скорочення кілометражу пішли від Розтоцької. Таким чином, за два дні було зекономлено 6 км, а з врахуванням швидкості руху групи це близько трьох ходових годин, що не мало.

Спуск від Розтоцької в Зелене є досить легким, практично на всьому відрізку проглядається стежка, хоча місцями її можна легко втратити. По дорозі відкриваються чудові краєвиди на Чорногірський хребет. Практично перед селом дорога пролягає через ліс, а за ним вже починається Зелене. Тут селище проглядається практично у всіх напрямках і можна помилуватися вигинами річки Чорний Черемош.

У селі нам потрібно було поповнити запаси провізії, біля магазину зробили і привал на перекус. Здивувало те, що тут, в принципі, досить далеко від великих населених пунктів, можна було розплатитися банківською карткою. По обіді рушили далі. Нам потрібно дістатися до с. Шибене. Загалом Зелене, Шибене і Явірник (він між тими селами) сполучає дорога, по ній і пішли. У Явірнику ще заскочили до якоїсь ґаздині за молоком. Описувати наш шлях до прикордонного КПП не буду – дорога та й дорога.

Читай також: Мандри в Карпатах – розповідь про похід Чорногорою, відбувся два роки тому

А що ж то за КПП такий, запитаєш? Справа в тім, що звідти не так уже і далеко до кордону, тому тут організували прикордонну заставу і туристів пропускають за паспортом. Попередньо оформляти нічого не потрібно, а ось паспорт мати при собі обов’язково. Прикордонник здивовано мене запитав чому ми з Верховини пішки, адже є маршрутка… Ну а що, ми ж туристи – любимо взяти побільше, віднести подалі і там то все з’їсти =) Проходження КПП займає трохи часу – група велика, а зареєструвати потрібно кожного. Після проходження контролю йдемо до місця ночівлі – трохи менше кілометра зразу за лісництвом є хороше облаштоване місце, а трохи далі по дорозі потічок, з якого набирали воду.

Другий день будь-якої мандрівки по праву вважається одним із найважчих. І нехай відрізок шляху не складний, а організм тільки починає втягуватися в усі ті пригоди що ми йому придумали. І як же добре після довгого денного переходу засинати під шум річки, то потік Шибений – притока Чорного Черемоша.

Ранок третього дня був сонячним, це дозволило підсушити намети, що набрали вологи від конденсату і роси. Як би я не хотів пришвидшити збір групи і вихід на маршрут – даремно, виходимо знову об одинадцятій =) Сьогодні маємо піднятися до озера Марічейка. Хоча відрізок шляху короткий – близько семи кілометрів, однак постійний досить складний підйом. Необхідно набрати близько 600 метрів висоти.

Дорога місцями досить роздовбана і це ще більше ускладнює рух. Але потихеньку штурмуємо підйом. Дорогою робимо декілька привалів. Тут є два облаштованих місця для відпочинку – лавочки із столом. Ми їх минаємо – перекус заплановано пізніше. Кинулась в очі величезна купа сміття біля одного з тих столиків. Ось так люди загиджують природу. Прикро, а поки продовжуємо рухатися далі.

Ну ось вона, полонина Веснарка. Звідси до озера зовсім трохи. Тут робимо привал і перекус, чекаємо поки підтягнуться всі учасники. Того дня було досить жарко, тому далі я вирішив іти в сандалях, не підозрюючи, що досить природа почне жартувати =) Так, варто було зайти нам в ліс, як на дорозі з’явився сніг. Так травні тут, в горах, місцями ще є сніг, адже з набором висоти температура падає.

По снігу до озера було йти досить весело. Зазначу, що він тут частково покриває землю, тому десь можна було йти по нормальній дорозі. З такими веселощами наш перехід і завершився. На місце ночівлі прийшли близько шістнадцятої години. Часу було вдосталь або відпочити, розбити табір та пофотографувати навколишню місцевість.

Біля Марічейки великою групою ставати не зручно – важко вибрати місце під намети так, аби вони всі були рядом. Тому ми ставали хто де. Однак місце тут хороше – сосновий ліс, високогірне озеро. Поряд є джерело, а ось із дровами можуть виникнути проблеми.

А наступного дня (то вже четвертий) нам потрібно було дістатися озера Несамовите. Ну а починався шлях із підйому від Марічейки до вершини гори Піп Іван. То був наш перший двотисячник. Підйом до нього долаємо за півтори години, хтось йшов повільніше – на вершині чекаємо всіх учасників робимо перекус, відпочиваємо, фотографуємось.

Тут, на горі, є руїни старої обсерваторії, котра була збудована тут в 1937 році. Коли я тут був два роки тому вона мала гірший вигляд. Зараз же її планують відновити, тому восени минулого року законсервували, зробили дах, та заклали вікна цеглою, аби туди сніг та негода не потрапляла.

В одному із приміщень обсерваторії зараз облаштований притулок для туристів. Порівняно із іншими притулками в яких я бував, цей – просто сміттєзвалище, відходи тут всюди: під нарами , під столом. Загалом жах, як там можна жити і відпочивати я не знаю. З іншого боку вибирати не доводиться.

Далі дорога веде нас по Чорногірському хребту. Невеликі вершини траверсуємо. І поволі підходимо до підніжжя гори Бребенескул. Тут роздоріжжя – одна дорога траверсує гору і веде до озера Бребенескул, інша веде на вершину гори. Часу обмаль – йдемо траверсом.

Ближче до озера знову потрібно вибрати спускатися до нього, а потім підійматися до підніжжя Гутин Томнатика чи зразу набирати висоту, а потім її скидати. І тут фейл – я подумав, а чому би не спробувати пройти між цими шляхами. Коли я зрозумів, що таке рішення невірне, повертати назад вже було пізно. Так ми по бездоріжжю пройшли понад озером Бребенескул, потім таки вийшли на стежину і піднялися до підніжжя Гутин Томнатика. А там «пекельний» захід сонця.

Після цього практично на автоматі траверсом ми прямували до озера Несамовите. Починало темніти, і ось воно, озеро, з’явилось за гребнем хребта. Знову неочікувані обставини – море снігу, він саме вкрив стежку, що спускається із хребта до озера. Як спускатися думаємо, обходити по скелях і здійснювати спуск з боку Туркула не дуже хочеться. А тут хтось із групи пропонує спуск на карематі, як на санчатах. Та ще авантюра насправді, однак, саме цей момент найбільше запам’ятався із всієї мандрівки, він зробив той день. =)

Намети ми ставили майже в темряві. Дров тут нема, готувати потрібно на газу, чим, власне, я і зайнявся. Все ж, приготування їжі з допомогою пальника мені подобається, можна практично все зробити не виходячи із намету.

Ось і четвертий день мандрів добігає кінця, а наступного дня заплановано днівку. Це означає що можна виспатись, а організм отримає невеликий відпочинок від навантажень.

————————————————————————————————————————

Технічна інформація

День 2, 28.04.2014, Понеділок

Денний перехід: г. Розтоцька – с. Зелене – с. Явірник – с. Шибене.

Протяжність: 14,7 км (з урахуванням коефіцієнта 1,2 для гірської місцевості України).

Чистий ходовий час: 5 год. 40 хв.

Середня швидкість руху: 2.6 км/год.

День 3, 29.04.2014, Вівторок

Денний перехід: с. Шибене – ур. Погорілець – пол. Веснарка – оз. Марічейка.

Протяжність: 7,9 км (з урахуванням коефіцієнта 1,2 для гірської місцевості України).

Чистий ходовий час: 2 год. 6 хв.

Середня швидкість руху: 2 км/год.

День 4, 30.04.2014, Середа

Денний перехід: оз. Марічейка – г. Піп Іван – г. Дземброня – оз. Бребенескул – оз. Несамовите.

Протяжність: 17,5 км (з урахуванням коефіцієнта 1,2 для гірської місцевості України).

Чистий ходовий час: 6 год. 27 хв.

Середня швидкість руху: 2.7 км/год.

Висловлюю подяку Сергію Ценнеру та Яші Родигіну за фотографії, що використовувалися у цій публікації.

Попередня частина розповіді Травнева Чорногора: Львів, початок походу.

У наступній частині читайте про те як ми провели днівку, яким був підйом на гору Туркул та як нас застала негода на його вершині, взяття найвищої вершини України – гори Говерли та негода на Петросі.