Нещодавно, організував похід вихідного дня, котрий відбувся 19-21 квітня 2013. Маршрут виявився досить цікавим, крім того, в останній день були заплановані спуски дюльфером з дев’ятиповерхівки.

Весна змушує прокидатися непосидючого туриста, котрий спав майже всю зиму… От я і подумав, а чом би не пройтися кудись не далеко? Одразу ж з’явився ряд інших запитань – що і кого взяти із собою, куди саме піти і що зробити метою походу? Мені хотілося спокійно провести час, тому на велику кількість людей я не розраховував і в списку опинилися найближчі знайомі. А ось над маршрутом я думав досить довго, були різні варіанти, мабуть, два тижні тягнулися мої роздуми. Одного дня, в пошуках наступного варіанту чи бодай чогось цікавого, я натрапив на закинуті дев’ятиповерхові гуртожитки біля с. Бірки. Знав про них і раніше, але забув… Оскільки, частенько роблю виїзди на спуски дюльфером, про це можете почитати в статті Спуски дюльфером по-харківськи, вибір був очевидним – ідемо в Бірки з розрахунком поспускатися в останній день походу. Зміїв же, просто впав в поле зору і виявився оптимальним місцем старту.

Перший день походу був не цікавим, як на мене, – весь час йшли вздовж дороги. Що правда проходили повз інститут Іоносфери. Так, вид параболічної антени діаметром 100 м заваорожує… Також на території інституту є поворотна антена діаметром 25 м. На ночівлю розмістилися в лісопосадці неподалік інституту. Цього вечора, можна сказати, відкривали сезон походів – зробили шашлики і випили трохи пива. Щодо самого місця ночівлі, то води тут нема, потрібно біло іти дости далеко, а ось із дровами проблем взагалі немає. Мобільний зв’язок є, працюють всі популярні оператори.

Наступний день був набагато цікавішим. Шлях пролягав полями і лісами. І хай там говорять, що в Харківській області не цікаво ходити та нема на що подивитися, а краєвиди відкривалися дійсно мальовничі. При проходженні відрізку маршруту, ми дещо відхилилися від нього і, мабуть, це було до кращого. Обідали уже в лісі, через який потрібно було іти далі. Яким же все таки смачним був гречаний суп… 🙂 Далі досить довго йшли лісом і вийшли до с. Певомайський. Місце ночвлі було заплановано зразу за ним, але часу ще було вдосталь і група вирішила дойти до дев’ятиповерхівок аби наступного дня можна було зразу іти спускатися. В 18:55 ми були в кінцевому, на сьогоднішній день, пункті маршруту. Бажаючі сходили на дев’ятиповерхівки подивитися захід сонця, а я навіть визначив місце де будемо спускатися. На вечерю була гречка і печені на багатті сардельки – смакота. Місце ночівлі дуже хороше, сосновий ліс, багато дров, воду можна набрати в найближчій хаті. Мобільний зв’язок чудовий.

Третього дня ми спали трохи довше, потім приготували сніданок, зібрали все спорядження і пішли спускатися. Кожен спускався скільки хотів. Я спустив багатьох новачків ще до походу, ну і після також, і можу з упевненістю сказати, що висота – це наркотик, один раз спробуєш, і буде хотітися ще, і ще, вище, і вище. Так я спустився з 9 поверху – це приблизно 25 метрів висоти. Було дуже круто!

Загалом за три дні було пройдено 34 км.

І день – м. Зміїв – с. Пролетарське. Відстань денного переходу 10 км. Чистий ходовий час 1 год. 56 хв.

ІІ день – с. Пролетарське – с. Бірки (біля дев’ятиповерхівок). Відстань денного переходу 19 км. Чистий ходовий час 4 год. 53 хв.

ІІІ день – с. Бірки – З/Д станція. Пройдена відстань 5 км. Чистий ходовий час 55 хв.

Залишайте коментарі, задавайте питання. Мені важлива ваша думка. Ну і на останок – відео із спусків: