Зранку, коли готували їсти і збиралися, чули галас в селі, музику та мітинги. Воно і зрозуміло – 9 травня, День перемоги. Як би там не було, але в селах це свято відмічається дуже пишно. Звісно, на стільки, наскільки дозволяє місцевий бюджет. Здається, в одному із сіл навіть давали декілька залпів із зброї в пам’ять про захисників малої Батьківщини.

Поснідавши, виходимо та йдемо до села Веселий Поділ, де я вже був напередодні. Не заглиблюючись в село, звертаємо на Паніванівку. У нас панує креативний настрій, тому кожен щось фотографує.

У Паніванівці зупиняємось біля хатини. На лавочці сидить пан Григорій. Ми, звісно, не знали його імені, поки не познайомились. Поговорили про Україну та війну, як нам зараз не вистачає миру. Попросили дозволу на фотографію. І до знимки вийшла дружина Григорія – пані Ніна. Вона одразу запропонувала нам пообідати. А поки пані Ніна накривала на стіл, Григорій Сергійович розповідав про своє господарство. Показав грайливих козенят. А от пес Фокс вперто не хотів виходити із своєї буди і лиш визирав звідти здивованим поглядом. Тільки Оля знайшла з ним спільну мову, і тоді Фокс таки показався. =)

Який же крутий у нас був обід. Пані Ніна гарна ґаздиня. Ми добряче наїлися гречки, домашніх консерв, ніжної бринзи домашнього приготування та напилися смачного компоту. За останні тижні це все було, мабуть, найсмачніше, що ми їли. Ти ніби потрапляєш до себе додому. Враження, емоції переповнюють. А ще переповнює відчуття вдячності Ніні та Григорію за ці прекрасні моменти. Як би тут не було кльово, та час рушати далі. На дорогу пані Ніна дає нам трохи варення і коржиків. Подякувавши та розпрощавшись, йдемо.

На фото Григорій, Ніна, Настя, я та Оля. Фото Насті Євсюкової.

На черзі у нас Семенівка. То селище міського типу і районний центр. Поки йшли, вирішували чи будемо зупинятися в містечку на вихідний. І дійшли згоди на тому, що зробимо півднівку зараз, а вихідного не буде.

Невдовзі зустріли прикольних хлопців із Зеленого Кута. Це, я так зрозумів, один із районів містечка. Хлопці саме збиралися їхати на місцевий стадіон. Там мала відбуватися якась дуже важлива гра. А ми все прямуємо далі, запитуємо у місцевих де тут готель, та всі розводять руками, мовляв, колись був, а зараз нема. Отак ми і дійшли до самого центру. Аж там дізналися у нових знайомих, Насті і Олександра, що є один готель з іншого боку Семенівки. Перед тим як іти туди, вирішили трохи перекусити та випити чаю.

Ми сиділи на привалі просто посеред вулиці. До нас підійшла жіночка. Її зацікавило хто ми такі та куди мандруємо. Виявилося, що вона сама не місцева, а працює у моєму університеті на кафедрі воєнної підготовки. Звуть її пані Єва. Надзвичайно добра жінка з дуже зворушливою історією життя. Вона пише вірші, котрі розкривають ті проблеми і переживання, що їй довелося пережити. На жаль, свої твори жінка не публікує. Говорить, що пише для себе, а не для широкої публіки. Єва зачитала для нас декілька своїх віршів. Настя з Олею були розчулені до сліз. Шкода, що в той момент не велася відеозйомка, але ми поважаємо прохання наших співрозмовників. На тому прощаємось з пані Євою.

У готель заселилися біля 16 години. Узагалі, коли підійшли до тієї будівлі, було враження, що воно напівзакинуте, недобудоване і нікому непотрібне. але з середини все було набагато цивільніше. В принципі, є усі зручності, але душ загальний та ще і бойлер зламався. Воно і не дивно – вода настільки ржава, що аж смердить залізом. Зате була пральна машина. У нас залишилося ще трохи часу до сну, аби вирішувати свої справи. Тим і зайнялися.

Технічна інформація

Перехід: с. Веселий Поділ – смт. Семенівка.

Дистанція: 10 км.

Чистий ходовий час: 2 год 6 хв.

Середня швидкість руху: 4,7 км/год.