Пробачте, що давно не з’являвся тут. За цей час я вже повернувся до Харкова. Працюю над питаннями, що виникають тут і пов’язані із університетом, профспілкою і таке інше. Ну і звичайно ж, канікули – час для відпочинку. А їх було аж цілих два місяці. Планів на цей час було вдосталь, багато з того здійснилося, а на дещо не вистачило часу. Одначе, це скоріш через власну лінь. Сьогодні перший день весни , а з понеділка новий семестр, пари універ і все з цим пов’язане, хоча, про що це я?!

Хочу трішки розповісти про невелику вилазку в Гомільшанські ліси. Це був так би мовити похід не вихідного дня, бо ми поїхали з понеділка, а не як зазвичай на вихідних. Планували на дві ночівлі, та сталося по інакшому. Один раз переносили виїзд, бо були морози. А коли нарешті виїхали, то морози були такі самі, якщо не сильніші. Маршрут у нас також змінювався досить часто, а остаточний варіант був прийнятий вночі перед виїздом. В той же час і розкладку складали.

Знаєте, останнім часом я ходив лише в добре розплановані походи з певним планом на кожен день і так далі. Усі мої походи такі ж. І зараз мені чомусь хочеться піти якось просто в похід, без усяких планів і цілей. Мати лише приблизний список місць для відвідування. Не задумуватися над тим як саме йти, за скільки часу, коли повертатися… Та це все поки лірика.

Отож, в понеділок стартуємо. За пів години до електрички купляємо всі необхідні продукти. І за годинку вже висаджуємося у Змієві. Тут починається маршрут для групи у складі трьох чоловік: Яші, Яші і Колі =).

По дорозі до центру докупляємо ще якісь продукти, батарейки і таке інше. Похід із самого початку був якимось нестандартним, і це також проявилось в тому що він був достатньо асфальтовий. Я маю на увазі, що практично увесь шлях за два дні ми пройшли по асфальтованих дорогах. А це якось трішки печально…

Йдеш собі такий вздовж дороги, і з кожної машини на тебе витріщаються, як на інопланетянина. Бувало в мене вже таке в одному зимовому поході. Але тоді це було тільки здивування, а зараз з тими подіями, що кояться в країні… Загалом, в мене було відчуття, ніби я роблю щось протизаконне.

Читайте також: Спогади – мій другий похід, зимовий

Із заходом сонця дійшли до більш-менш запланованого місця ночівлі. Перед початком організації бівуаку намагалися приготувати чайок на газу. Нічого не вдалося, бо замерз балон, тому пили теплу водичку, і то добре. Яша ходив фоткати захід, річку і все навколо. Потім пішли таки ставити намет, розкладатися і готувати їсти.

Джерела води в тому місці не було, а якщо і було, то ми його не шукали. Топили сніг і з тої води варили. На вечерю гречка і м’ясні сардельки смажені на багатті. Холодного зимового вечора не обійшлося без глінтвейну. Традиційно я намішав туди яблук, апельсинів, лимону та кориці.

Відігрівшись біля багаття, втрьох пішли в поле фотографувати зорі.

Небо безхмарне, навколо краса і місяця не було, а це значно сприяло спогляданню. Єдине що, це дикий собачий холод =). Трохи згодом, стою я в тому полі, знімаю і дивлюсь на дерево неподалік. В голові крутиться думка про те, що потрібно на нього залізти. Не знаю навіщо я туди поліз, але кадр вийшов непоганий.

Потім була фотосесія в таборі біля багаття.

Ще трохи глінтвейну, залишки сардельок і ми збираємося йти спати. Ввечері холодно, достатньо трохи відійти від багаття, аби відчути досить сильний мороз. Тому в наметі впаковуємось у всі лахи, з надією, що це не дасть замерзнути. У Яші ідея встати дуже рано, із сходом сонця, щоб зробити пару крутих кадрів. Я ж ту ідею не розділяю, по-перше, то якось ну дуже рано, а по-друге, дуже холодно.

Саме тому, десь о четвертій чи п’ятій ранку під звуки будильника, я спокійно продовжую спати, хоча, в спальнику трохи прохолодно, та не критично. Мій телефон дзвонить о сьомій ранку – час і мені з Коляном вибиратися з намету, а це чи не сама неприємна процедура, вилізти із теплого спальника на мороз. Чую Яша вже розпалив багаття, тому потрібно швиденько переміститися туди – там тепліше =). А ось ранішні фотографії вийшли кльові.

Хоч і встали рано, але втикали до пів на першу дня. То газ розморожували з ночі, то сніг топили, то ще щось. І то все відбувалося дуже повільно. За той час я «заруфив» ще одне дерево прямо над нашим табором. До тієї затії долучився Яша.

А по тому, випивши чайку, ми нарешті пішли далі.

Дуже вже нам кортіло полазити по пересічній місцевості, хоча був варіант і асфальтом. Все йшло досить непогано – лісом по азимуту дійшли до річки (Сіверський Донець), потім вздовж неї, далі потрібно було таки звернути на дорогу, аби вийти до мосту. Ну і тут почалося. Місцевість там досить заболочена, є група невеликих озер. Зрозуміло, що зимою воно все позамерзало. На карті воно не відзначене і як його обходити і наскільки довго незрозуміло. Тому, порушуючи дещо з правил техніки безпеки, валимо по кризі.

Яша чомусь завжди першим перевіряв її на міцність. Невдовзі і на дорогу вийшли, й далі знову асфальтний етап подорожі, котрий не відрізнявся нічим цікавим.

Варто сказати, що ми планували в той день повернутися додому, бо ночувати холоднувато, одної ночі нам вистачило. Я приблизно порахував кілометраж до станції від нашого табору і там вийшло десь 24 км. Зважаючи на те як пізно ми вийшли, та і без того нам довелося йти в темноті.

Коли сонце ховалося за горизонтом, ми шурували по якісь трохи закинутій лісовій дорозі, котра навіть на карті не позначена. Разом з тим вона йшла в потрібному напрямі, і навіть дозволила дещо скоротити довгий і нелегкий шлях. Йти тою дорогою було не легко – сніг, хоч і не глибокий, але робив свою справу. Поки йшли, бачили неймовірно велику кількість слідів кабанів та інших жителів лісу.

На виході з лісу зробили привал. Вирішили зробити невеличкий перекус із замороженого хліба і ковбаси, запиваючи те все водою з льодом =). Ще декілька хвилин спостерігали дуже красиву заграву на небі. Потрібно було рушати далі, бо час не чекає та й стає дуже холодно, тим паче, що справа йде до ночі. Доки не стемніло ми мали можливість милуватися красою неба, що поволі темнішало.

Читайте також: Зимові походеньки біля Есхару

Наступний відрізок шляху до с. Велика Гомільша йшли в темноті вздовж лісу. Добре хоч дорога є. Час від часу я звіряв напрям руху і кілометраж, що залишився пройти до станції. Час невпинно збігав і ми вже явно не встигали на заплановану зранку електричку. То нічого буде ще декілька. У селі знову зробили невеликий привал. Загалом і далі в дорозі робили привали, зовсім короткі. Від села навіть думали «застопити» якусь машину, аби довезла до станції, але хто зупиниться трьом чувакам з величезними рюкзаками.

Дійшли до с. Пасіки. Дорогою в нас вщент замерзла вода, а тут магазин, та ще й відкритий. Ви собі не зможете уявити якою здивованою була продавчиня, коли ми втрьох завітали в той магазин. Купили воду і пішли далі. До станції залишалось не так багато, порівняно з тим, що ми вже пройшли за той день. Невдовзі були біля вокзалу. В запасі пів години часу. До того ж потім потяг запізнився ще на кілька хвилин.

Вже в електричці я потроху почав усвідомлювати, що ми втнули щось досить складне. Виникало одне питання, навіщо ми це зробили? Адже, можна було ще одну ночівлю витерпіти. Але то вже не важливо. Ми поверталися додому і це було кльово.

Думаю, на цьому невеликий опис вилазки можна завершувати. Свої фотографії я ще так і не обробив, опублікую їх трохи пізніше. А в публікацію включені світлини Яші Родигіна, за що висловлюю йому подяку.