Зранку повз наш табір на березі річки Борис пройшло стадо корів на випас. Ми в той час саме готували сніданок. На годиннику лише восьма ранку, а температура повітря вже досить висока і це лише початок. Паромна переправа знаходиться північніше і трохи не по маршруту. Але вибору у нас нема, тому денний перехід практично повністю буде витрачений на цей обхід річки.

Дорогою до переправи заходимо в село Гаївка. Селище дуже маленьке. Я там досить сильно відчував якусь старовину. Дуже багато було порожніх занедбаних будинків, а також розвалених. А моделлю для фотосесії стало опудало на чиємусь городі.

До паромної переправи підходимо по лісовій дорозі. Узагалі, від слів паромна переправа в моїй уяві постала картинка з якимось дерев’яним плотом і мотузкою через річку. Щось схоже, як у фільмі Володар перснів 1 частина, коли Фродо тікав із Ширу. А от Настя думала, що це буде більше судно з мотором. Тому, коли ми підійшли до Сули, прозвучало запитання: “А де ж паром?”. Насправді там був звичайнісінький воєнний понтон закріплений до натягнутого через річку тросу. Завідував переправою Тарас. За його словами, він уже 10 років тут працює. За переправу потрібно платити певну суму, але з нас Тарас нічого не взяв. Мандрівка через Україну дає свої привілеї. =) Сула не широка, тому переправилися за декілька хвилин.

Фото Анастасії Євсюкової

Від річки знову йдемо лісовою, але добре накатаною дорогою. Невдовзі виходимо на асфальт та звертаємо до села Чутівка. Час обідати, тому, вже традиційно, робимо довгий привал щоб підзарядити себе солоденьким, а техніку енергією. Поки обідали, до нас під’їхав дідусь на велосипеді. Розговорилися, розмовляли про різне, зараз вже й не згадаю. Пізніше до магазину заїхав вчитель фізкультури місцевої школи. Запам’яталося, що він саме готував своїх вихованців до змагань “Сокіл” (“Джура”), про це нам розповів то й же дідусь.

З Чутівки нам довелося йти близько чотирьох кілометрів по щебню. Один із найважчих відрізків шляху за час моєї участі у проекті. А ще зважаючи на те, що я в той день мав натерті ноги, то було дуже не легко. Потрібно було продумувати кожен крок, аби уникнути пекучого болю в мозолях. А ще було дуже жарко. Будь-яка дорога рано чи пізно закінчується, а за нею починається нова. Так ми вийшли на шлях з нормальним асфальтом. А разом з тим зайшли у Черкаську область. От так за 13 днів ми пройшли Полтавщину.

Потрібно було відмітити цю визначну подію, тому вирішили відпочити. А от і не вийшло – комарі обліпили з усіх боків. Не витримавши, пошкандибали далі по розпеченому сонцем асфальту. Навколо рівнинні краєвиди полів, на яких вже зеленіють рослини.

До місця ночівлі залишається близько п’яти кілометрів. А ми йдемо і кожен собі слухає музику і думає про своє. Так дійшли до села Мала Бурімка. Дуже класне селище з привітними жителями. По мапі я знайшов де біля села поставити намети, але нам ще потрібно було піти до магазину і набрати води. Останнє зробили образу, а до магазину пішли дівчата. Пам’ятаю, поки я чекав на них, бабуся винесла для нас цілий пакет картоплі, але ми ж не могли його нести весь, тому взяли тільки необхідну кількість.

Ночівля наша була у неймовірно красивій місцині на околиці села. Невеликі озерця пагорби і лісок. Ми розмістилися у одному із якрочків ближче до води. Говорити більше не бачу сенсу, ось декілька кадрів звідти.

Нас вітає Черкащина, а ми вітаємо її. У наступних публікаціях читайте про наші пригоди у Черкаській області.

Технічна інформація

Перехід: с. Горошине – с. Мала Бурімка.

Дистанція: 25,3 км.

Чистий ходовий час: 4 год 53 хв.

Середня швидкість руху: 5 км/год.