А ось цей ранок ми зустрічали із командою ТСН. Вони зацікавилися проектом Inside of living, зателефонували Насті і домовилися про зустріч. Приїхали до нас в ліс на місце ночівлі. Знімали, говорили, допомоголи нам з приготуванням сніданку. І от сьогодні цей сюжет вийшов на екран (стаття готувалась до публікації 28 квітня 2015).

Перша на маршруті у нас Гіївка. Там зайшли до закинутої садиби. Місце цікаве та і будівля виглядає красиво. От тільки вона закинута і занепадає кожного дня все більше і більше. У середину потрапити нормальним способом, через двері, не можливо. Я з Олею залізли через напів вибите вікно, Яша зайшов у більш небезпечному місці. То все було відзняте на камеру, тому побачите ті приколи у блозі. У будівлі ми з Олею нічого не побачили, а от Яші пощастило більше. Він побував і на другому поверсі і також знімав там.

Від садиби прямуємо далі Гіївкою, що плавно перетікає у Люботин. І чим далі ми просуваємось до залізничної станції містечка, тим більше не нас зглядаються люди. І позирають так скоса, непривітно. Залишилисьякісь неприємні відчуття. Особисто мене переслідувало ледь помітне відчуття небезпеки. А ще у Люботині явно не люблять мера. Ми бачили дуже багато написів відповідного змісту. От такі враження залишились про Люботин. До того ж, там було дуже багато пилу, можливо, через сильний вітер, ще невпинно дув того дня.

Довгий час ішли вздовж залізниці. Місцями спілкувалися з людьми. Так дійшли до села Коваленки. І тут не затримувалися та повернули в поля у напрямку Старого Мерчика.

Десь посеред поля несподівано розпочалася фотосесія. Там було дійсно красиво. Сіно, голубе небо, якісь хатки недалечко. Тож ми з камерами ходили і знімали, і позували для фото.

На півшляху з Коваленок до Старого Мерчика натрапили на досить красивий яр, а, можливо, то був невеликий кар’єр. Загаллм там було стрімке урвище, але не дуже високе, метрів зо 50. Та було видно відшарування ґрунту і глини. А ми споглядали те все з іншого боку яру з висоти. Внизу там ростуть деревця, природа, краса одним словом. А поглянувши праворуч, погляд натрапляє на хаотичне сміттєзвалище. Буквально за 100 метрів від краси, описаної вище, купи сміття, пластику і всього іншого.

Люди зовсім не дбають про природу і навколишній світ у якому живуть. Я не розумію, чому у нас, людей, українців так відношення до наших родючих земель, таких красивих країв. Давайте змінюватися і змінювати своє відношення до природи, бо такими темпами нам скоро доведеться порпатися у тому смітті кожного дня.

Старий Мерчик дуже хороше село, мені там сподобалося. Спочатку ми познайомилися із компанією пенсіонерів, що відпочиіали біля хатинки. Серед них була така артистична пані. Вона дуже емоційно розповідала про своє життя, проблеми і турботи. Фото на згадку і ми йдемо далі. Сонце вже зайшло за горизонт, коли ми підійшли до центру села, школи і сільської ради.

На ніч нас дуже круто вписали у вагончик наберезі озера. Його власник – місцевий підприємець, пан Юрій, а вийшли на нього через Іру – знайому Яші, котра мешкає у цьому селі.

Ночівля була з повним комфортом. Тут і вода, і їжа, і електрика. Готувалина газовій плиьі. Окрім того, нас пригостили картоплею, м’яслм і напоями. За що ми, звісно, дуже вдячні. Цікаво, що пан Юрій читав про наш проект і похід в інтерне і напередодні нашого приходу в Старий Мерчик.

Зранку ж , ми прокинулися відпочившими, готовими до продовження маршруту. Техніка заряджена на повну, тож вперед.

Фото з господарем Юрієм нв пам’ять і ми крокуємо далі через всю Україну.

Технічна інформація

Перехід: с. Гіївка – с. Старий Мерчик.

Дистанція: 22,2 км.

Чистий ходовий час: 4 год 38 хв.

Середня швидкість руху: 4,8 км/год.