А цієї погожої днини ми відвідали Шарівський парк, про який я вже писав у попередній публікації, усі разом. Це неймовірно красиве і спокійне місце. Воно користується значною популярністю серед туристів. У вихідні дні тут можна зустріти багато людей. У нас же понеділок, тому ми самі.

До нас підійшов хлопець і запропонував оглянути палац із середини. На що ми охоче згодилися. Тут же з’явився дідок, котрий за цим усім наглядає і прибирає, і ремонтує… Він зібрав з нас гроші. До речі, всього 10 гривень з чоловіка, аби потрапити в середину.

У палаці прохолодно. Ми одразу потрапляємо у зал, що колись був бібліотекою. Яка ж це неперевершена краса. Стіни обшиті темним деревом. І куполо-подібна стеля також в дереві. А ліворуч від дверей здоровенній камін. Він вищий за мене і настільки великий, що там можна заховатися. Одразу згадуються якісь пригодницькі фільми, де у таких палацах було повно потаємних дверей і ходів.

Не всі приміщення виглядають так шикарно. Більшість була переобладнана під санаторій. А частина взагалі зачинена. Мабуть, там зберігається якийсь інвентар чи ще щось таке. Але три зали точно залишилися у тому оригінальному вигляді.

Дуже хотілося би дізнатися призначення кожного з тих приміщень, але табличок нема. Окрім бібліотеки, ми пройшли велику залу на першому поверсі, що має вихід до вхідних дверей. Тому, я припускаю, що це така основна вітальня, де можуть збиратися гості. Там же стоїть стареньке піаніно “Україна”, і воно ще звучить, досить моторошно відлунюючи у порожніх коридорах палацу.

От ця зала видалась мені трохи гнітючою. Там мало світла, і два дзеркала, одне навпроти іншого, створюють ефект рекурсії.

На другий поверх ведуть добротні дерев’яні сходи. Також дуже масивні, і, незважаючи на їх вік, зовсім не скрипучі. Зверху також велика зала. Набагато світліша за попередню. Із красивою розписаною стелею. Можливо, колись тут відбувалися бали і офіційні прийоми.

У цій же залі є балкончик, на який ми потрапляємо по аварійних гвинтових сходах. Дивлюся вниз і уявляю, як там танцюють пари багатих панів і панянок, одягнених у розкішне вбрання. Деколи так хочеться потрапити назад у минуле бодай на мить, відчути його подих, доторкнутися до того, чого вже нема…

Я обов’язково ще раз повернуся у Шарівський палац, тут дуже кльово! Ззовні ми також трохи погуляли, але оглядати всю територію просто не було часу. Тому ми продовжили свій похід.

Далі по маршруту у нас села Мирне і Мурафа (Краснокутського району, Харківської області). Там, звісно ж, спілкувалися із жителями. Мирне – патріотичне село, тут на стовпах висять українські прапори, а жителі доброзичливі і привітні. Такі ж хороші враження і про село Мурафа.

Під вечір ми максимально наблизилися до селища Володимирівка, котре знаходиться одразу біля пам’ятки садово-паркового мистецтва парку “Наталіївський”. Там також є на що подивитися, але то буде наступного дня. А поки ми сходимо із дороги до лісу, де і буде наше місце ночівлі.

Того вечора у такі хащі забрели, що мама дорога. =) Хоча, то було і не так далеко від дороги.

На завершення скажу, що дуже рекомендую відвідати садибу у Шарівці, не пошкодуєте.

Технічна інформація

Перехід: с. Олександрівка – с. Володимирівка.

Дистанція: 23,7 км.

Чистий ходовий час: 5 год 05 хв.

Середня швидкість руху: 4,6 км/год.

P.S. Ще раз прошу вибачення за те, що мої статті виходять без фото та ілюстрацій. Мені просто ніде їх обробити та інтернет дуже паршивий і дорогий. Крім того, ми тільки і встигаємо, що знімати і бігти далі по маршруту. А пишемо і публікуємо як прийдеться… Повірте, все буде, як тільки я повернуся додому.

Подорожуйте Україною, у нас є куди податися!