Ночівля була прикольною, як я вже писав, стали у якихось хащах, аби хоч трохи заховатися від дороги у рівнинному лісі. Пригадую, що на вході у ліс ще була дивна смуга із піску шириною в метр. Чомусь одразу згадав контрольно-слідову смугу, та все ж, думаю, що то була протипожежна смуга.

Але різні думки почали лізти в голову. Потім ще на карті знайшов у тому лісі щось схоже на злітну смугу. Вже подумав про щось військове, та потім забив на то все. Виспались добре. Попоїли та пішли до Володимирівки.

Нам говорили, що там дуже круто, навіть краще та цікавіше, ніж у Шарівці. Або ми чогось не знайшли, або все те неправда. З того, що ми там побачили, це водонапірна башта і будиночок із левами при вході.

Взагалі, уся ця територія – це тубсанаторій “Володимирський”. Він знаходиться у парку “Наталіївка”. Ми довідалися у працівників санаторію, що хворих тут нема із 2008 року. Залишилася лише адміністрація, однак, територія і будівлі підтримуються у належному стані.

Там приємно перебувати. Чисте повітря і тиша, лише пташки щебечуть, та дятел стукає у стоубур сосни. Тук-тук, тук-тук…

Із того, що дійсно кльово виглядає – це православна церква Свято-преображенський храм. Цікаво, що церква була спроектована архітектором Щусевим. Тим самим, котрий будував мавзолей у Москві. Особливість храму, те що він не відповідає одній лише православній релігії. Архітектура церкви має у собі і католицькі риси, і щось мусульманське. Храм був освячений 1 червня 1913 року. Таким чином, зовсім нещодавно будівлі було 100 років. А виглядає вона шикарно і не стандартно.

У Наталіївці приємно відпочивати, прогулюючись місцевим лісом. Тут можна посидіти і подумати про різне, можна творити чи просто насолоджуватись природою.

У Володимирівці познайомились із дідом Дмитром. Він розповів дещо із історії селища, виявляється, що це поселення було організоване для працівників санаторію.

Далі маршрут заводить нас до соснового лісу. Це Національний природний парк “Слобожанський”. Там ми зупиняємось десь на півтори години. Такого довгого привалу за всі дні ще не було. А ліс кльовий – сосни, чисте повітря та і, взагалі, чисто навколо. Видно, що це заповідник.

Із лісу виходимо до Краснокутська. Плануємо зупинитися там на ніч. У центрі містечка випадково знайомимось із Станіславом і Миколою, місцевими активістами і діячами культури. Вони самі зупинилися біля нас на машині і завели розмову. Швиденько знайшли нам готель і порадили кафешку. Як дізналися, що ми проминули співаючі тераси і Краснокутський дендропарк, то зразу запропонували туди їхати. Тож наступного дня у нас була екскурсія. Разом з тим, Микола зв’язався із нашими знайомими далі по нашому маршруту і дав нам контакти, що полегшило наші мандри до самої Полтави.

А у Краснокурську ми декілька годин писали статті і публікували фото. Та займалися іншими справами.

Наступний день обіцяв бути цікавим. А я започаткував список місць, куди хочу повернутися, і на той час до нього входили Шарівка і Наталіївка.

До зустрічі наступного дня. Підписуйтесь на новини, розповідайте друзям та ставте вподобайки.

Технічна інформація

Перехід: с. Володимирівка – смт. Краснокутськ.

Дистанція: 14,8 км.

Чистий ходовий час: 3 год 15 хв.

Середня швидкість руху: 4,5 км/год.