– Біжимо, біжимо… Він їде позаду…

– Он там, по вулиці за ті кущі, ліворуч!

– Побігли, він уже близько. Швидше ховаймося.

За 9 годин до того…

День розпочинався як звичайно, світило сонце і до обіду повинно було стати дуже жарко. Збиралися поволі, на маршрут вийшли близько 11 ранку. Шлях пролягав полями і дорогою. Після переходів по трасі в минулі дні, цей день здавався легким. Ми йшли по дорозі із дуже низьким трафіком, 1-2 машини на годину. Єдине, що трохи заважало – це вітер. З іншого боку, завдяки йому було не так спекотно.

Від місця ночівлі пройшли село Колотії в напрямку села Онищенки. Проходили повз поле ріпаку (рапсу). Дуже красива рослина у період цвітіння. Квіточки жовті, а нива доходить до самого горизонту, і в поєднанні з голубим небом, природа утворює український стяг. Ціле поле жовтих квітів. Хочеться поринути у нього, пролетіти над ним.

Прямуємо далі. Дуже спокійний день, ми тільки йдемо, і особливого нічого не відбувається. Так дійшли до Шилівки, де зробили довгий обідній привал з метою підзарідки телефонів. Біля магазину столики, де ми і розмістилися. Продавчиня така привітна, одразу дозволила зарядити усе необхідне. Сиділи ми там довго, обідали та писали блоги.

Після обіду збираємось та вирушаємо у напрямі села Ухановка. Місцева дітвора на роверах кружляє довкола нас, але при цьому тримається на відстані. Це так весело та смішно виглядало з боку. Їхали за нами аж до якогось лісу. Метрів 30-40 від нас. Ми намагалися познайомитися і дізнатися навіщо за нами слідкують. =) Вдалося познайомитись лише з деякими дітьми. Трохи згодом вони розвернулися та поїхали назад в село. Але ситуація нас повеселила, хоча спочатку було якось незручно від такого мовчазного супроводу на відстані. Навіть трохи насторожувало.

А ми тримаємо напрямок до села Остап’є, біля якого у нас заплановане місце ночівлі. На березі озера Річище робимо привал. Як же було приємно занурити ноги у прохолодну воду. Втома просто йде геть. Сонце вже хилиться до заходу і на воді граства доріжка із сонячних зайчиків. Фотографуємо красу природи та один одного =) . Час йти далі після приємного відпочинку.

Вечоріє і ми вже підходимо до мосту через річку Псьол. Місцеві саме женуть стадо корів з випасу до села. Оля і Настя знімають то все на камери. Переходимо й саму річку та йдемо до найближчого магазину. То був магазин-кафешка, яких ми зустрічали багато у селах. Біля магазину декілька випивших мужчин. Ну нам не до них, тому заходимо в приміщення, а там ще один такий самий. Він як нас побачив, заходився розпитувати, знімати з нас рюкзаки, дивуватися і все тому подібне. Розмова виходила хоч і дивною, але достатньо позитивною, тому Настя писала то все на відео. Наш співбесідник був не проти, а от продавчиня в магазині так не думала. Коли вона сказала про відео-зйомку, все змінилося…

Мужчина, з яким ми розмовляли, мабуть, і сам не зрозумів до кінця, що ж коїться. В результаті попросив, аби ми не знімали відео і не публікували. Але на галас продавчині прийшли ще двоє мужчин з вулиці. Спочатку вони галасували між собою, потім вчепилися до нас, щоб ми видалили те відео. А ми ж фізично не можемо того зробити, бо зйомка велася на екшн-камеру. При цьому наш перший співбесідник взагалі не вимагав видаляти те відео. З горем навпіл, ми таки від них відкарасались, але враження були неприємні, і ми так і не купили нічого, що нам потрібно.

У наступному магазині також нема ні соркви, ні картоплі, але жіночка із черги пропонує дати з городу. Ми й згодилися, але то була ціла історія. Вона постійно і дуже рішуче намагалася дізнатися наш маршрут і куди конкретно сьогодні ми йдемо. Сонце вже сіло за горизонт, а ми все ще не могли відкараскатися від неї. Однак, дуже вдячні їй за картоплю. Ледве розпрощалися, виявилось, що Оля забула трек-палку у магазині. Це село нас ніби не відпускає.

Нарешті йдемо, але все ще по селу. З якоїсь вулиці їде трактор з трьома хлопцями. І вони починають до нас свистіти. Ми не знаємо хто вони і навіщо хочуть нас спинити, тому просто морозимось та йдемо далі. Вони спинились трохи позаду нас, але потім потім почали знову їхати в наш бік. Ми вирішили на контакт не йти взагалі. Накручені попередніми ситуаціми у цьому селі, ми чекали якоїсь небезпеки з будь-якого боку. Тому поки трактор позаду і ми не в полі зору водія, заходимо сусідню вулицю, забігаємо за найближчі кущі. Проїхав повз, переходимо на сусідню вулицю. Чуємо, що він десь далеко, і знову їде в наш бік. Починаємо бігти до якихось кущів, аби тільки заховатися і нікому нічого не пояснювати. Того дня ми більш трактора не бачили.

Вийшовши із села, згадуємо, що не набрали воду. Повертаємось до найближчої хатини. Чоловік пускає до себе на подвір’я. Поряд дружина, запитує чому йдемо. Ми відповіли, для того, аби подивитись Україну, показати її, щоб люди об’єднувались за мир. Від неї поступила коротка відповідь: “Не получиться”.

До місця ночівлі йшли дорогою, а потім полем. Стали у якійсь посадці між полями. Узагалі, йшли максимально подалі від того села. Враження від нього печальні. Можливо, ми самі себе накрутили, та так воно і було. Навряд чи тим трактористам хотілося їздити за нами по селу. А жіночка просто хотіла допомогти порадою. От з першим магазином і і випившими мужчинами було неприємно. Від одного з них навіть прозвучала погроза розбити камеру. Ну добре, що все обійшлося. Геть виснажені, ми приготували їсти та полягали спати.

Я спеціально ніде не згадував конкретно назву того села, але уважний читач зможе сам дізнатися це при бажанні.

Технічна інформація

Перехід: с. Колотії – с. Остап’є.

Дистанція: 30,4 км.

Чистий ходовий час: 5 год 55 хв.

Середня швидкість руху: 5,1 км/год.