Ця мандрівка була дуже важливою для мене, і планував я її дуже давно. Обриси маршруту виникли ще на сесії. Основною ціллю для мене було побувати на озері Росохан та отримати ІІ дорослий розряд з пішохідного туризму. Похід було зареєстровано в МКК. Тому можу сказати, що в цій мандрівці я вперше офіційно був керівником. Загалом похід був чудовим, незрівнянна атмосфера Карпат, хороша компанія та втілення мрії в життя… що ще можна бажати? А було все так…

Як написано в заголовку, маршрут пролягав із с. Осмолода (Івано-Франківська обл.) до смт. Воловець (Закарпатська обл.) і охоплює частину масиву Горган та масиву Полонина Боржава. Пішло нас в цей похід четверо. Аби добратися до місця старту довелося не спати майже всю ніч. В Осмолоді я вже бував, у поході ІІ категорії складності (публікація Похід Горганами) минулого року. За цей час тут нічого не змінилося. Вибралися з автобуса, легкий перекус бутербродами, і ось ми вже переходимо міст через р. Молода. Далі пряма дорога на лісництво Мшана, а за ним те місце, про яке я думав з того моменту як дізнався про нього ще рік тому – озеро Росохан (хребет Аршиця). Воно так і манило мене своєю первозданністю і безлюдністю. Так дійсно, в цьому районі Карпат рідко можна зустріти туриста та і місцеві жителі сюди не заходять. Тому цей куточок залишається чистим і красивим. І дарма, що як тільки ми прийшли почався дощ, в мене все рівно був чудовий настрій – я потрапив туди куди хотів…

Як би не хотілося залишитися в цій дикій місцині і продовжувати насолоджуватись неторканою природою, але вранці потрібно йти далі. Це другий день мандрів і почався він знову ж таки з дощу. Ми ледве встигли поїсти, а ось збиратися довелось уже під дощем. Прийшлося навіть дещо зачекати поки злива вщухне. Наша дорога тоді пролягала по хребту Аршиця. Йдемо ми собі по стежці, піднялися на г. Верх-Менчіл, а далі все – стежка заросла жерепом, точніше вона взагалі відсутня, або ми її не знайшли. Що поробиш дерлися навпростець. Йти по жерепу не солодко скажу я вам. Так дійшли майже до г. Горган-Ілемський. А там ще більші зарослі, ну ми й подумали – ну його той Горган, йдемо вниз, навпростець до полонини Мшана на місце ночівлі. І почали пробиратися, тепер уже звичайним лісом. Схил досить крутий і можна було файно з’їхати в яр. Так ми йшли і йшли, аж натрапили на дорогу котра йде траверсом всього хребта. Вже після походу один із учасників походу, Вітьок Потіха, знайшов картосхему хребта на котрій відзначена ця стежина. По цій стежині пройшли ще трохи та вийшли до лісової просіки, по якій уже і спустилися в долину р. Мшана. Там і стали на нічліг.

Третій день, погода знову не радує, але хоча би зібратися ми можемо поки нічого не капає. На маршруті цього дня підйом на гору Яйко-Ілемське (1679,9 м над рівнем моря). Далі по хребту до г. Сиваня (1642 м н.р.м.) з незначним перепадом висот в 50 метрів. По дорозі побували на вершині гір Поганець та Укерня. Тут на хребті всюди курумник, однак, труднощі в пересуванні відчуваються лише на підйомах чи спусках. Свого додає туман (видимість 5-7 м) і дощ. Орієнтування дуже ускладнене, адже не видно ніяких орієнтирів. Далі спускаємося на полонину Солотвинка і прямуємо по дорозі в напрямку гори Молода. Звідти по ідеї має відходити стежка до Піскавського лісництва, але ми її не знайшли і пішли напролом. Як же воно файно різко скидати висоту по бездоріжжю, ви собі не уявляєте. Невдовзі вийшли на якусь ледве помітну лісову стежечку. По ній дісталися в ур. Грегітливий – на декілька км східніше лісництва. Тут і стали на ночівлю. Місце навіть дещо обладнане – саморобне накриття з клейонки, лавочки. Це все було дуже доречно, адже дощ продовжував іти.

Мандруємо далі. Цей день був четвертим і це була неділя. Зранку знову дощ. Попереду досить складний денний перехід. Та ми ще не знали всього, що чекає нас на шляху. А це був болотняк. Так називається місцевість в Карпатах, неподалік Піскавського лісництва, котра тягнеться здовж р. Молода, аж до її витоку. Дорога тут просто жахлива – постійно перетинається з річкою і потічками це все треба якось переходити. Окрім того місцями річка тече просто по дорозі і приходилось іти в воді. А вона досить прохолодна. Так ми йшли аж до витоку р. Молода. По дорозі один раз не туди звернули і нагуляли собі 4 зайвих кілометра. Зважаючи на час та погодні умови, а ще враховуючи пройдений зайвий кілометраж, я знову приймаю рішення по зміні маршруту. Мали відвідати декілька вершин перед озером Синевир, але йдемо через село Слобода – так коротше і є можливість перепочити після болотняка та докупити продуктів. В селі просиділи десь з годинку в магазині «Надія». Тут же зробили перекус, а я займався обрахунком пройденого кілометражу і планував як іти далі. Із села веде пряма дорога до озера Синевир по ній і пішли. Однак я не врахував одного відгалуження від неї і ми знову звертаємо не туди. Ще +3 зайвих кілометри, хоча потім, як наслідок цей кілометраж виявився не зайвим. Невдовзі приходимо на КПП «Красний» – тут потрібно платити за прохід до озера. Охоронцю сказали що ми всі студенти і він пропустив нас так (а що йому з тих 8 грн., по студентському прохід 2 грн./чол.), але дав вказівку аби біля озера намети не ставили. А у нас в планах такого і не було, тому ми зразу ж попрямували до полонини над озером Синевир. Там і стали – досить хороше місце ночівлі. На полонині є декілька колиб. Рома навіть хотів отаборитися в одній з них, але відвідавши її я відмовився від такої перспективи і ми залишилися в наметі – ви собі не уявляєте як там «стрьомно», а ще додати туман навколо… горгани хілл просто 🙂 . До слова, ви чули про український фільм жахів «Синевир»? Він повинен був вийти ще в 2012, здається, але поки не вийшов. Деякі сцени знімали саме тут, біля цих колиб. Перегляньте трейлер:

Що ж продовжимо про похід. Ввечері дощ не переставав, якщо це можна назвати дощем – така собі мряка. Дрова сирі – вогонь вперто не хоче горіти. З горем пополам ми закип’ятили два казанка води, зробили чай та запарили вівсянку. Такою була наша вечеря, а далі спати… Тішило одне – днівка і можна виспатись 🙂 .

Днювання, спали майже до обіду. Хоча я прокидався декілька разів під стук капель дощу об тент намету і завалювався спати далі. Однак, невдовзі захотілося їсти і потрібно було таки прокидатися. В планах було ще сходити до Синевиру і зробити декілька світлин. Так поволі і вибралися я, Рома і Яша. Вітьок же залишився в таборі на господарстві 🙂 . Як тільки спустилися до озера, знову пішов дощ. Перечекали його в колибі, де також перекусили хот-догом. Такий собі він у них, нічого особливого. Ну це не суть. Скоро дощ перестав і ми пішли фотографуватися. Побували біля фігур Сині та Виру. До речі, а ви знаєте чому озеро носить таку назву? За легендою воно утворилося зі сліз доньки місцевого графа, котру звали Синь. А плакала вона через те, що батько вбив її коханого простого гуцула Вира. Ось така легенда. А ми вже повертаємося назад, знову ж тільки встигли дійти до намету, коли почало капати… Ну що поробиш, буває. Чайок і в намет – там чекаємо поки мине дощик. Вже вечоріло і потрібно було готувати їсти. Все ще щось капало. Дрова вщент мокрі. А неподалік був такий собі дашок, де гуцули складають сіно. Він складений майже над землею і сіна там не було, а ось вогонь розпалити можна досить легко та приготувати поїсти. Так і зробили. І вже дуже скоро пішли спати, адже наступного дня знову рано вставати.

Отож, далі наш шлях лежить на г. Озірна. А там хребтом Кам’янка до Синевирського перевалу. Погода зранку зовсім не тішила, і вибравшись на вершину Озірної, ми не змогли побачити озеро Синевир – навколо туман. Кажуть краєвиди звідти просто неймовірні. Розпогоджуватися почало ближче до обіду і на вершину г. Кам’янка ми вже прямували під сонцем. Як же все таки приємно скинути із себе дощовик 🙂 . А ось спуститися із хребта Кам’янка до Синевирського перевалу виявилося не так просто, як намальовано на карті. Тут десь пролягає стежка, ми навіть відшукали її, але скоро втратили і далі йшли напролом. Знову довелося долати повалені дерева, курумник і круті схили. Десь в середині такого спуску зробили перекус на курумнику. Звідти вже було видно смт. Міжгір’я. Туди залишалося ще 7-8 км, по невисокому хребту Кичера з малими перепадами висот. Біля самого Міжгір’я натрапили на стару закинуту вишку, котра колись, мабуть, служила опорою для антен. Залізли і туди. З неї непогані краєвиди на Міжгір’я. Ще трохи і ми в магазині купляємо собі ніштяки. А далі в супроводі місцевого не зовсім адекватного але привітного дядька, в минулому інструктора по туризму, йдемо до місця ночівлі за річкою Ріка. Таки так, дивна назва річки, а головне оригінальна. Вечеря, підготовка до сну…

А цього ранку ми всі дружненько проспали. Проснулися від оклику місцевого жителя, що гнав тут худобу на випас. А одна з його кіз сперла в нас пакетик з приправами. Ну нічого… приправи повернули. Я швиденько хильнув кави і пішов до селища ставити відмітку в маршрутній книжці і докупити продуктів в дорогу. На маршрут виходимо близько 11 години і зразу ж підйом на Полонинський хребет. І далі по ньому аж до кінця маршруту, але не сьогодні. Цього дня ми маємо дійти лише до перевалу Присліп і стати там на ночівлю. Дорогою долаємо декілька гір – Мунчел (1247,5), Полонина-Кук (1189,9) і Кам’яна (1127,8). Ох, цей хребет дав нам зрозуміти що таке перепади висот. Між кожною з цих вершин є перемичка на 150-200 м нижча, тому приходилось долати всі підйоми і спуски, аби дістатися до перевалу. Є і великий плюс – хребет Полонина Боржава чи не повністю вкритий чорницею. І ми наїдалися нею на кожному привалі. На ночівлю стали за 500 м до перевалу Присліп – тут було чудове, облаштоване місце. Прийшли зарані, тому ще є час зайнятися своїми справами, а неподалік чудова поляна з чорницею. Так непомітно і стемніло. Повечеряли і лягли спати.

А наступний відрізок шляху був для мене найбільш мальовничим – підйоми на значні висоти, відсутність туману і можна, нарешті, вдосталь насолодитися краєвидами карпатських гір. Підкорюємо вершини гір Звір (1115,4), Кругла (1208,7). На вершині Круглої стоїть триангулятор, тут робимо цікаві та веселі знимки. Кичера-Кругла (1240,9), Граб (1378). На останній робимо перекус. Далі гора Магура-Жиде (1516,8) і Гимба (1491). Планувалося, що ми пройдемо по хребту до гори Гимба і звідти спустимося до водоспаду Шипіт. Однак, тоді ми за браком часу могли б втратити можливість відвідати г. Великий Верх. Тому знову змінюємо маршрут і йдемо ще но г. Великий Верх (1598,0). Це друга після г. Стій (1681,5) по висоті гора хребта Полонина Боржава і остання найвища вершина на нашому маршруті. На Великому Верху сиділи з годину – перекушували, фотографувалися і просто відпочивали, милуючись неповторними краєвидами. А Вітьок навіть розпалив багаття аби посмажити ковбасу, до слова, тут були складені дрова і щось типу невеличкого кострища, тому ми, мабуть, були не першими. Далі спускалися до водоспаду Шипіт. Спочатку через поле чорниці, а потім лісочком. На ночівлю стали неподалік водоспаду на облаштованому місці. Тут багато приїжджих туристів із інших міст, а ось з наметами менше. Водоспад знаходиться біля с. Пилипець на території заказника місцевого значення «Шипіт», тому за відвідування водоспаду тут потрібно платити, що правда не знаю скільки. Ми нічого не оплачували.

А ось і останній день мандрів і найкоротший відрізок шляху – всього 13 км. Однак, навіть сьогодні маємо подолати ще одну гору – Ряпецьку (1210,3). Зранку збиралися поволі, можна не поспішати. Минаємо різноманітні готелі і турбази біля с. Пилипець. Тут же і гірськолижний центр «Пилипець». Прямуємо в напрямку Ряпецької. На її східних схилах є два підйомники, якісь трохи закинуті, або так здається просто. Вийшли на вершину, зробили фото і далі в село Гукливий. Починаємо різко скидати висоту. В селі зробили невеликий перекус та перепочили. До Воловця звідси залишається 4-5 км. З одним незначним набором висоти, а далі плавний спуск… О 14:35 ми зробили привал в смт. Воловець біля р. Віча і, власне, закінчили маршрут. Привели себе до нормального вигляду, сходили до магазину, добре наїлися бутербродів та пішли на вокзал. Я ще зайшов на пошту поставити відмітку в маршрутній книжці. Далі чекали на потяг.

На цьому і завершується наша багатоденна мандрівка. Вона принесла нові враження в буденне життя. Все ж, як не крути, але подорожувати Карпатами класно. А негода і жереп разом із мальовничими краєвидами створює неповторну атмосферу Українських Карпат.

Фото: Яша Родигін, Яша Ваколюк

Учасники мандрівки:
Яша В. Керівник.
Вітя П. Штурман.
Рома Б. Відповідальний за харчування.
Яша Р. Фотооператор.

Спасибі хлопцям за чудову компанію. Сподіваюся на спільні мандри в майбутньому 🙂 .

Протяжність маршруту 145,5 км. Перша категорія складності, хоча на ділі воно вийшло важче…

Для цього походу був написаний звіт з технічним описом ділянок маршруту та рекомендаціями по проходженню. При потребі звертайтеся особисто (контакти на сторінці Проfile), або пишіть в коментарі.