Мрія зустріти Новий рік в горах не полишала мене, мабуть зо два роки. І зустріти я його хотів саме в горах, не на курортах, не в Буковелі і тому подібне, а в справжньому карпатському лісі подалі від цивілізації. На той час, звісно, я вже знав про існування туристичних притулків в Карпатах, бував на полонині Плісце і в притулку під горою Кінь Грофецький. Тож, коли виникла ідея зустріти свята в Карпатах, я планував зробити це саме в притулку на Плісці. Та сталося так, що Новий рік я відмітив під Конем Грофецьким. А як це сталося, читайте далі.

Організаційні питання я більш-менш розкрию в окремій публікації, а зараз варто переходити до самого походу. Якщо, звичайно, цей захід можна так назвати. Близько десятої ранку 27 грудня ми вигрузились із буса в самісінькому центрі Осмолоди. Поки переодягалися і готувалися до виходу, прийшов рятувальник, сказав, що обов’язково потрібно зареєструватися. Менше з тим, я зареєстрував групу, хоча склалося враження, що то все тільки для виду. Невдовзі ми вже прямуємо широкою, добряче вкатаною лісовозами дорогою в напрямку річки Котелець, що впадає в Молоду. І тут стається цікавий казус – потекло вино. Ми брали його для приготування глінтвейну декілька разів після радіалок, його було кілька літрів. Так співпало, що ніс його один з не досвідчених учасників. Він поклав те вино в картонних пачках на саме дно рюкзака. Результат не змусив себе довго чекати – частина рюкзака і речей у вині. 🙂 Не повторюйте таких помилок!

27 і 28 грудня 2014 в притулку на полонині Плісце «Карпатські стежки» встановлювали нові пічки. Про це ми довідалися з їх сайту ще за декілька днів до нашої поїздки, але змінювати плани вже було недоцільно. Вирішили приймати рішення на місці, адже був варіант перейти в притулок «під Конем». Тож поки ми вовтузилися з вином посеред дороги, повз нас проїхала їх машина із спорядженням в напрямку села, а потім назад. Визирнув вуйко, поцікавився куди прямуємо, сказав, якщо будемо таки на Плісце йти, щоб помогли піднести матеріали… Трохи згодом за машиною йшло ще двоє пішки, ті взагалі сказали щоб ми краще йшли «під Коня», бо там місця не буде. Ну і останнім, що змусило мене змінити рішення і таки йти в інший притулок – це ватага волонтерів, що технічно обігнала нас на привалі.

Того дня ми розмістилися в притулку під горою Кінь Грофецький. Він на перемичці між Конем і Грофою. Там була ще група з трьох людей і Микола, той самий, що приходить жити туди на зиму. Про нього багато де було написано і навіть репортаж журналісти знімали. Зважаючи на кількість людей на нарах усі не змогли б розміститися, тому я і ще троє з наших пішли спати на горище в наметі. А там прохолодно… Ну практично як на вулиці, лиш вітер менше дме.

28 грудня біля 12 дня в притулок завітав дядечко з «Карпатських стежок», йшов з Плісця, розповів нам, що там на разі майже всі роз’їхалися, тому місця вистачить усім. Тож недовго думаючи, ми зібралися і траверсом Грофи попрямували на Плісце.

Були на місці близько 16 години. І там на нас чекала прикрість, виявилося, що в тому притулку ще з 24 грудня усе зайнято для святкування Нового року і група в складі 15 чоловік прибуде 29 грудня. Дивне і, з якогось боку, не правильне таке бронювання туристичного притулку однією людиною наперед. В горах наскільки мені відомо, хто перший прийшов по факту, той і займає. Та менше з тим. На Плісці ми були дві ночі. Я думав повернутися назад ще 29 числа і навіть сходив в радіалку під Коня, але якось не склалося – залишилися на Плісці. Вдень всі займалися хто чим. Я от ходив радіалку з Іваном, хтось катався з гірки на карематі, а хтось знимкував красиві зимові пейзажі. Другу ніч довелося спати в тісноті – у нашу кімнату заселилося четверо людей з новоприбулої компанії, а чотирьом нашим довелося йти на горище. Підозрюю, що їм там було спати прохолодно, але, можливо, комфортніше ніж тим хто залишився внизу. Було дуже жарко – нові пічки смалять так, що дай дорогу, спати було практично неможливо поки не прогоріла остання партія дров і ми трохи не провітрили. Мабуть, я напишу про свої враження від використання тих буржуйок в окремій публікації.

30 грудня встали дуже рано. Я з Іваном знову мали йти в радіалку до притулку «під Конем», щоб глянути чи там вільно, і якщо все добре то залишатися там і чекати решту групи.

Однак тепер ми вже були нагружені рюкзаками, які не дуже полегшали за тих декілька днів. Адже основна частина їжі була запланована на святковий стіл. Поснідавши, виходимо в дорогу. За ніч нападало вдосталь снігу і не видно навіть наших вчорашніх слідів. На відкритих від лісу ділянках, мені місцями доводилося йти по пояс в снігу. Коли прибули в хатинку «під Конем», там не було нікого крім Миколи. Однак, невдовзі прийшли ще двоє туристів з Києва, а потім ще група з трьох чоловік. Ну діватися нема куди, будемо тіснитися. Невдовзі і наші підійшли. Ось так, три дні ми ходили туди-сюди, аж поки не знайшли де нормально відмітити новий рік.

А наступного дня зранку світило сонце. О, цей чудесний зимовий ліс, освічений золотавими променями сонця виглядає неперевершено! Відмінна погода для здійснення радіального виходу на Грофу. Цим ми і зайнялися одразу після сніданку. Ходили в дві групи, бо нас багато, а в будинку потрібно було когось залишити, та і крім того варто було починати готувати інгредієнти для святкових салатів.

Карпатський ліс, це, звичайно, красиво і велично, але, особисто для мене, ніщо не зрівняється з безмежністю простору, що відкривається в процесі підйому на гору. Тієї погожої днини було надзвичайно чисте небо і яскраво світило сонце, та не гріло… Дорогою до вершини зустрічалися химерні нагромадження снігу, з яких вітер майстерно робив нереальні фігури. На горі було справді холодно і досить вітряно. Мабуть, якби не той вітер, то було би ще нормально. Із Грофи відкриваються чудові краєвиди на навколишні гори і хребти. В далині видніються Говерла і Петрос, ближче Сивулі і масив Ґоргану. Ех, краса, залишився би там довше, але холод… За той день я піднявся на Грофу два рази у складі двох груп, а ось туристи з Києва вирішили поставити там намет і відсвяткувати Новий рік прямо на горі – відчайдухи.

Пориви вітру разом із снігом створили тут нефмовірно красиві фігури. І кожен бачить в них щось своє. Мені вони чимось нагадують пінгвінів! =)

Основним блюдом на святковому столі було стандартно олів’є. Ага, ми винесли в гори декілька десятків яєць в сирому вигляді, мариновані огірки, ну загалом все необхідне. Зараз у когось в голові крутиться думка – божевільні! 🙂 Оскільки це був не зовсім похід, то ми вирішили зробити святкові салати, та й який же новий рік без олів’є?! За декілька хвилин до Нового року вмикаємо радіо і таки впіймали якусь місцеву хвилю, якість була паскудна, тому слова президента важко було розібрати, та і кому воно потрібно в горах? І ось йде відлік часу на секунди… дванадцять… сім… чотири… три… дві… одна… Новий рік 2015 настав! Хлопок відкритого шампанського, тости і привітання. Свято прийшло! Згодом виходимо на вулицю запустити феєрверка. Настрій неперевершений і мрія втілена в життя!

1 січня. Я спав до обіду, може хтось підірвався і раніше, але я про те не знаю. Погода похмура і зовсім не налаштовувала на бадьорість. Разом з тим ближче до вечора я таки вибрався прогулятися в напрямку гори Кінь Грофецький. До того в тому ж напрямку вийшли Яша і Настя. Наздогнати їх було не складно. На вершину не підіймались, бо було вже надто пізно і скоро мало темніти. Чудовим завершенням того дня був вафельний торт із згущиком і чорничним варенням та киселик. Цю смакоту зробив Вітьок напередодні.

На друге січня таки запланував сходити на Коня Грофецького. Цим і зайнялися опівдні. Стежка на гору була не пробита, тому доводилося шукати вірний напрямок самотужки. Та це не завадило менш ніж за годину піднятися на Коня. Та вершина значно нижча за Грофу, та з неї також відкриваються чудові краєвиди. Видно усю засніжену Аршицю, вершину Яйка Ілемського, Яйка перегінського, Молодої та інших вершин. А в долині видніється село Осмолода і далі за нею вервечкою ще декілька сіл, аж доки погляд не впирається в горизонт. До слова, в тому напрямку за горами вже видно рівнину. Це була друга і остання вершина у цій поїздці в Карпати.

Ввечері я переглянув продукти, що залишилися. А залишилося не мало – декілька кілограмів макаронів, рис, хліб… Я не очікував, що залишиться аж така кількість продуктів. Назад із собою ми то не тягнули, а залишили Миколі. Все ж дров ми йому спалили багацько. Хоч чимось віддячили. Рано вранці третього січня виходимо з притулку коли тільки починає світати. Ранній вихід зумовлений тим, що маємо встигнути на маршрутку з Осмолоди. В селі ще мали час переодягнутися і привести себе в порядок після семи днів життя в лісі. 🙂

Автобус, розмірено погойдуючись на розбитій дорозі, везе нас в Калуш. Я споглядаю у вікно як гори поступово залишаються позаду і намагаюся закарбувати в пам’яті усі події цих казкових днів. До нових зустрічей, Карпати! Кажуть, як рік зустрінеш, так його і проведеш. Що ж, сподіваюся, я проведу 2015-й ближче до гір, і в горах, можлимо, не в Карпатах. На цей рік у мене багато планів, але про це якось іншим разом…

Висловлюю подяку Яші Родигіну, Віктору Потісі та Сергію Кірєєву за фотографії, що використовувалися у цій публікації.