Краснокутськ – чудове містечко у Харківській області із чудовими людьми. Ми у цьому переконалися!

Раненько зустрілися із нашими новими знайомими Станіславом і Миколою. Про наше знайомство читайте у попередній статті. Їдемо на співочі тераси, дорогою Коля розповідає трохи із історії краю, про Краснокутськ і все навколо.

Тим часом приїхали до терас. Насправді, цей об’єкт немає нічого спільного із музикою чи співом. Взагалі, являє собою сад для вирощування рослин, що люблять тепло. Побудований у вигляді амфітеатру і повернутий на південь. Таким чином вдень сонце нагріває його стіни і тераси, а вночі тепло зберігається. Чому ж вони співаючі, запитаєте ви? Справа в тім, що завдяки своїй формі тераси створюють дуже круту акустику. Наприклад, я стояв на відстані та говорив, при цьому я чув свій голос не тільки від себе, а і з боку терас. Це не ехо, а так би мовити, повторення. Важко пояснити словами, приїздіть туди та самі все почуєте. Місце не тільки цікаве, а й красиве. Ми потрапили туди в дощ, але головне, що таки потрапили.

Настрій у всіх бойовий, єдине, вода з неба трохи засмучує. А наступна зупинка – Краснокутський дендропарк, котрий створила родина Каразіних. Також цікаве та красиве місце, та ми його пробігаємо, бо йде дощ. Усю інформацію про дерева і рослини нам розповідає Микола. А от табличок по ходу оглядового маршруту дуже не вистачає.

Хотілося б залишитися на довший час, та дощ підганяє, повертаємосяв готель. Поки зібралися та перекусили, дощ закінчився, і вийшло сонце. Залишаємо рюкзаки Станіславу і йдемо далі по маршруту. А Стас привезе наші речі на місце ночівлі.

Попереду у нас відрізок шляху дорогою. Але він цікавий, постійно змінюються краєвиди. То лісок проходимо, то одне поле, то інше. І видно безмежні простори нашої України.

У селі Степанівка знайомимось з жіночками біля будинку культури. А пані Ніна запрошує нас всередину оглянути виставку дитячих малюнків та підготовку до вистави. Цікаво і дуже приємно, що у селах також дбають за розвиток дітей. Тут он цілу виставу будуть ставити. Не в кожній міській школі таке зустрінеш.

А ми тим часом наближаємось до села Пархомівка. Мабуть, із самого цікавого, що хотілось би там побачити – це літературно-краєзнавчий музей. Однак,ми прийшли запізно. Музей працює лише до 16:00.

Також, у Пархомівці є дім Малевича. І, за інформацією з інтернету, там дійсно жив малий Малевич, автор відомого Чорного квадрату. Будинок оглянули ззовні. На першому поверсі магазин. На другому, казали місцеві, воскові фігури. Але дивитися не було часу, потрібно буде навідатися сюди ще раз.

Там же, у селі, познайомилися із сином засновниа музею. І знову небуло часу поспілкуватися як слід. А він сам до нас підійшов розпитати куди йдемо.

Трохи згодом, ідучи селом, підходимо до компанії бабусь, вітаємося. А вони нас одразу запитують: “А де ваш четвертий подівся?”. І додають, що знають хто ми, бачили нас по телевізору. Ми були здивовані трохи, але приємно, що про нас знають.

На виході із Пархомівки телефоную Стасу сказати, що ми вже майже на місці і готові забрати рюкзаки. За день ми втомилися, та і з водою не розрахували. Тому в одній із останніх хатин просимо водички. Жіночка одразу запропонувала молока і хліба, а ми й не відмовлялис. Ось такі у нас добрі люди!

За Пархомівкою стоїть знак Полтавська область. А це означає, що ми повністю пройшли Харківську. Одна область позаду. Це достатньо важлива подія для нас і вона надихає йти далі. Настрій неперевершений, мегакруті відчуття. Ціла область пішки, десять днів, двісті кілометрів. Ми радіємо, бо дя нас це одне з перших вагомих досягнень. А попереду ще ціла Україна, тому ми йдемо далі, на зустріч новим пригодам.

Технічна інформація

Перехід: смт. Краснокутськ – с. Сидоряче

Дистанція: 25 км.

Чистий ходовий час: 4 год 47 хв.

Середня швидкість руху: 5,2 км/год.