Полтавський край славний своїми традиціями і гончарством. Саме такі висновки я зробив після відвідування селища Опішня. Його ще називають столицею гончарства в Україні. Воно і не дивно, тут декілька музеїв гончарства, садиб-музеїв відових гончарів.

У Опішні нас зустрів Саша. Його контакт нам також дав Микола із Краснокутська. Саша – місцевий підприємець та активіст. Розвиває туризм у цьому районі. Має таке чудове та затишне місце як Туристичний комплекс “Старий хутір”.

На “хуторі” є декілька хатин, зроблених в українському стилі і в середині все традиційно українське. Меблі старі, відреставровані. Заходиш до хатини і ніби потрапляєш у минуле, таке тепле і приємне. У цих хатках можна зупинитися як у готелі. Тут є усі геобхідні зручності і харчування.

Також ми побували у салоні студії Лялина Світлиця. І це також дякуючи Саші – самі б, мабуть, випустили із уваги. Лялина Світлиця – це така собі хатина музей, де зібрані автентичні українські речі. Тут і посуд, і одяг, і меблі. Господар Анатолій продемонстрував нам відремонтовану керамічну тарілку. У осколках були просверлені дірочки і зв’язані металевим дротом. Такою дорогою була тарілочка для її власників. Збором предметів займається Олена – дружина Анатолія. Це її хоббі і видно, що Олена відноситься до цієї справи з душею.

Далі їдемо оглядати “Старий хутір”. Заходжу туди як у музей. Важко повірити, що тут можна зупинитися як у готелі і жити, відпочивати та насолоджуватися природою. Мені дуже там сподобалося, тому я рекомендуюзавітати до “Старого хутора”, коли часом будете в Опішні.

Час повертатися до нашого маршруту. Просимо Сашу підкинути нас до місця старту, домовилися про рюкзаки, аби Саша привіз нам до місця ночівлі.

Гуляємо Опішнею і потрапляємо до Національного музею гончарства. Я був дуже здивований з його розмірів. Він дуже велетенський і, на жаль, нам не вистачало часу, аби оглянути його повністю. Таким чином, до мого списку місць додався і музей гончарства. Сюди я повернуся обов’язково, та і на “Старому хуторі” позависати також хочеться. =) Із того, що хотілося б сказати про музей гончарства, там представлені різні гончарні вироби, скульптури, картини майстрів із усієї України. Загалом, дуже красиво. Персонал привітний та доброзичливий. Пропонували нам чаю. Також, там можна спробувати погончарювати.

Час дивна штука, і його постійно не виатачає, коли він так необхідний. Так і в проекті, ми би хотіли побачити більше, відзняти та показати Україні. Але не на все вистачає часу. От і нам доводиться йти далі, але ми ще повернемося. =)

Крокуючи Опішнею, ще раз пройшли повз Лялину Світлицю. Олена бажає нам щасливої дороги. Так приємно. Потім думали зайти ще до одного музею, та він вже був зачинений – п’ятниця, та ще і свято 1-го травня. Так, потроху, виходимо із селища.

За Опішнею у нас був не дуже цікавий відрізок шляху вздовж дороги до села Великі Будища. Там, у придорожньому магазині, купили продуктів на вечір та пішли далі. Починає темніти, Саша привіз нам наші рюкзаки та декілька літрів води.

Ночували у шикарному лісі неподалік дороги. А наступного дня у нас по плану Диканька і Полтава.

Технічна інформація

Перехід: с. Опішня – с. Диканька.

Дистанція: 22,3 км.

Чистий ходовий час: 4 год 28 хв.

Середня швидкість руху: 5 км/год.