Це продовження розповіді про травневий похід в Карпати. У попередній частині описувались наші мандри від озера Марічейка до озера Несамовите. За той час ми вже взяли один двотисячник – гору Піп Іван. Ну що ж, продовжимо. =)

П’ятого дня у нас днівка. День відпочинку, можна розслабитись та насолоджуватись красою гір, піти щось познимкувати. Загалом роби що хочеш. У мене на той день був запланований радіальний вихід на Шпиці, однак, зважаючи на сніг я вирішив не йти на ту гору, а повернутися дещо далі і взяти Бребенескул, Гутин Томнатик і Ребра. То є двотисячники, котрі ми пропустили попереднього дня за браком часу.

Дощ на Несамовитому

Власне, тою прогулянкою я і зайнявся близько обіду. Зі мною пішли Міша і Яша. Спершу ми піднялись на Ребра (2001 м н.р.м), звідти були відмінні краєвиди – Чорногору обступали хмари і в світлі сонця це виглядало круто. Потім вирішили йти на Бребенескул, а там, за ним, творилося щось страшне.

Вид на Говерлу

Негода в напрямі Бребенескула

Поки йшли чорна хмара накрила Піп Іван і потихеньку сунула у нашому напрямку. Я вже думав, що все, зараз як накриє дощем чи градом, та негода пройшла стороною, лише трохи зачепивши нас чи то снігом, чи то мілким градом. Так чи інакше, а на Бребенескул (2032 м н.р.м) ми піднялися. А далі по плану Гутин Томнатик (2016 м н.р.м.).

Туркул, за ним Говерла правіше, Петрос лівіше

Неповторний краєвид на г. Гутин Томнатик

Ця гора мені подобається так само як і Петрос – чудові краєвиди на Чорногору, Мармароси та інші масиви. Вечоріло, коли ми поверталися до нашого табору. Там на нас чекав обід, чи то вже вечеря. =)

Також частина групи в той день піднялась на гору Туркул – звідти чудово видно захід сонця. Я вирішив туди не іти, зважаючи, що наступного ходового дня, таки доведеться лізти на вершину з наплічниками. За той час знайомилися із іншими групами, котрі тільки прийшли на Несамовите. Біля однієї із них затримались довше – гітара збирає навколо себе людей. Спати полягали пізно, однак, не критично.

Захід сонця на Несамовитому

А шостого дня знову в дорогу. Маємо дістатися підніжжя Петроса і взяти Говерлу. А починалося то все з підйому на Туркул (1933 м н.р.м.). В літню пору року мало груп з наплічниками лізуть на ту гору, а ось у травні траверс, що пролягає на східному схилі все ще в снігу, тому всі тримають свій шлях на вершину.

Я очікував, що підйом тут буде складніший, та він десь такий як стежка на Петрос з боку Сідловини.

Група на вершині г. Туркул

На горі почався дощ із невеликим градом і піднявся досить різкий вітер. В сумі це ускладнювало подальше пересування. Так, разом із негодою ми траверсували Данціж і дійшли до траверсу Пожижевської, а там і негода вщухла. Один тільки вітер залишився. Так потрохи піднялися і на Брескул, а за ним починається підйом на Говерлу – найвищу точку України.

Читай також: похід І категорії складності по масиву Горгани (Осмолода-Воловець)

Піднімалися близько 30 хвилин хтось довше, хтось швидше. На підйомі одна із учасниць потягнула ногу, однак, залишок шляху до вершини все ж було пройдено. На Говерлі (2061 м н.р.м.) ми зробили довший привал і перекус. Людей тут було море – одні групи приходять, другі повертаються на Заросляк. Все це звичайні туристи, котрих автобусом возять до підніжжя гори.

Я тим часом думаю як розрулити ситуацію, адже травмовану, хоч і не сильно, ногу навантажувати спуском, а потім подальшими підйомами не добре. Тому прийняли спільне рішення – частина групи у складі чотирьох чоловік спускається в Заросляк і звідти прямує до Ворохти, а решта учасників разом зі мною продовжує рух по маршруту.

Найвища точка України – Говерла

“Паломництво” на Говерлу =)

Сказано – зроблено, і наші друзі почали свій спуск із Говерли. Ну і нам час вирушати далі, прямуємо до Сідловини. Там знаходиться щось типу лісництва, і зазвичай з туристів там беруть оплату за відвідування Говерли. Однак, того дня ми просто пройшли мимо тих хатин і ніхто нас не зупиняв. Це мене дуже здивувало при тому, що там відпочивало повно народу, тобто хтось із працівників там точно був. Ну то таке, не беруть грошей то й добре. =)

Дорога на Сідловину

За Сідловиною дорога практично рівна йде собі лісом, аж до Петроса. Місцями там відкриваються красиві види на хребти і масиви гір. Подекуди трапляються потічки і більші потоки чистої гірської води, що течуть собі невпинно вниз, наповнюючи якусь річку. Милуючись красою гір, ми прийшли на полонину Головчеська, а там і до місця ночівлі декілька сот метрів. Місце хороше – вода близько, вітер не дме, ось тільки дрова потрібно пошукати. Але ж, хто шукає – той завжди знайде.

Ранок останнього, сьомого дня був настільки чудовим, теплим та сонячним, що на маршрут ми вийшли аж о дванадцятій годині. Гарненько просушили намети, почистили спорядження і рушили підкорювати останній на маршруті двотисячник – Петрос (2020 м н.р.м.).

Та гора має шикарний підйом, подекуди на стежині трапляються великі валуни і кам’яні брили. А на них потрібно досить високо задирати ноги. =) Петрос завжди подобався мені тим, що вже на підйомі тут відкриваються чудові пейзажі. Десь на половині нашого шляху до вершини погода почала змінюватись – було зрозуміло, що скоро на зміну теплому сонцю прийде дощ, а можливо і град. Але робити нічого, потрібно продовжувати підйом. І дійсно, поки всі учасники групи дісталися вершини негода розходилася, хмари закутали гору практично з усіх боків. Йшов дощ із мілким градом і те все підсилювали пориви вітру. То є дуже неприємна річ, скажу я вам, особливо коли нема нормального захисту (дощовика чи накидки). На Петросі в той час уже було декілька груп, а ще декілька піднімалося, ну і звичайно всі кинулися до старої каплички, що є на вершині. Та місця там було обмаль. На підйомі частина наших учасників змокла, тому пішли в ту капличку переодягатися, ну а поки їх чекали, то і негода вщухла. Тому мали можливість зробити декілька кадрів на вершині.

На вершині Петроса

І знову вирушаємо, дорога веде нас траверсами до підніжжя гори Шешул, на горизонті розкинулись гірські пасма, світить сонце, десь там пропливають хмарки… Та не довго погода була такою приємною і теплою. Коли підходили до Шешула насунули хмари і пішов дощ, так ми разом із ним йшли добру половину дороги до Квасів.

Сиро і неприємно – так я можу описати той відрізок шляху. Єдине, що тоді тішило – це відсутність вітру, прикиньте, якщо до всього тобі по обличчю періщить холодний дощ. Ближче до вечора негода відступила, з гір почав підійматись красивий туман, поруч з нами вітер переганяв хмари з одного місця в інше. Спостерігаючи за цим, відчуваєш щось, що неможна передати словами, переповнюють емоції від неповторної краси природи.

До Квасів залишилось ще зовсім трохи, дорога стрімкіше пішла на спуск. Десь на полонині дзвониками дзвенить отара овечок. І он, з-поза дерев з’являється перша хатина селища. На привал зупинилися неподалік мінерального джерела. Маршрут успішно пройдено. Та розслаблятися ще рано, потрібно приготувати вечерю і встигнути на потяг. Тому, трохи перепочивши, прямуємо в магазин, а потім по воду. Попутно оглядаємо руїни недобудованого пансіонату.

Селище Кваси

Вночі посадка на «раховоз», то поїзд такий місцевий. Їдемо до Львова, по дорозі ще потрібно забрати із Ворохти учасників, котрі зійшли з маршруту на Говерлі.

Такою була наша мандрівка Травневою Чорногорою. За сім днів ми подолали 86,5 кілометрів по дорогах, стежках та бездоріжжю, із снігом і без, з дощем та градом, вітром і сонцем. Природа влаштовувала різні випробування для всіх учасників походу. І саме це дозволило відчути всю повноту пригод і атмосферу Карпатських гір. Усією групою з наплічниками взяли три двотисячники, а я зійшов на всі решту разом з Яшею і Мішою. Дякую всім учасникам за хороший похід та багато позитивних емоцій. Сподіваюсь на подальші спільні мандри. =)

————————————————————————————————————————

Технічна інформація

День 6, 02.05.2014, П’ятниця.

Денний перехід: оз. Несамовите – г. Туркул – г. Говерла – пол. Головчеська.

Протяжність: 14,5 км (з урахуванням коефіцієнта 1,2 для гірської місцевості України).

Чистий ходовий час: 5 год. 05 хв.

Середня швидкість руху: 2.9 км/год.

День 7, 03.05.2014, Субота.

Денний перехід: пол. Головчеська – г. Петрос – пол. Шумнєска – смт. Кваси.

Протяжність: 17,5 км (з урахуванням коефіцієнта 1,2 для гірської місцевості України).

Чистий ходовий час: 4 год. 31 хв.

Середня швидкість руху: 3,9 км/год.

Висловлюю подяку Сергію Ценнеру та Яші Родигіну за фотографії, що використовувалися у цій публікації.

Це третя, завершальна частина розповіді про мандри травневою Чорногорою. Читай також попередні частини:

Частина 1 – Травнева Чорногора: Львів, початок походу

Частина 2 – Травнева Чорногора: перші кроки до найвищих гір